Олександр Олесь «Лебідь» аналіз
29 липня 2024 р.•
Вірш «Лебідь» Олександр Олесь написав у 1917 році. Поет вітав лютневу революцію в Російській імперії, мріяв боротися за волю. У цей час він оспівує й оплакує революцію, боляче переживаючи її поразку. Образ лебедя в однойменному творі уособлює постать революціонера, який намагається розбудити суспільство — зграю лебедів, які сплять, не чуючи поклику свого товариша, який кликав їх прокинутися й полинути «небом в золоті краї». І тільки вранці всі побачили, серед якого гнилого повітря й води вони живуть, піднялися на крила й полинули в щасливий край, залишивши білого лебедя помирати на самоті.
Літературний паспорт твору
Автор – Олександр Олесь
Рік написання – 1917
Вид лірики: громадянська
Жанр: ліричний вірш
Тема: лебідь втратив надію розбудити птахів — «вдарився об камінь, зранив собі груди, крила поломав»
Ідея: Возвеличення того, що сонце зійшло і зграя все-таки прокинулась, піднялась у небо і полетіла у щасливий край, але засудження того, що лебедя який хотів розбудити птахів ніхто в небі не згадав
Провідний мотив. У вірші «Лебідь» Олександр Олесь розглянув фатальну невідповідність між ідеалами окремої особистості й способом життя спільноти, якій буває важко почути заклики до змін у житті
Композиція. Поезія «Лебідь» складається з дев'яти строф. Композиційно твір поділяється на три частини, яким можна дати такі умовні заголовки:
1. «На болоті спала зграя лебедина»
2. «І даремно лебідь звав, будив її»
3. «Тут гниле повітря, тут пійла вода»
Образна система вірша «Лебідь»
Головний образ вірша — білосніжний лебідь, який намагався розбудити лебедину зграю, кликав друзів змінити життя, полетіти в золоті краї. Лебідь символізує революціонера, борця за краще майбутнє, який намагається розбудити спільноту до дії.
Лебедина зграя — це спільнота, яка не дослухається до закликів свого товариша. Вона спить у гнилому повітрі та воді, що символізує несправедливе суспільство, яке потребує змін.
Сонце, небо, простір, поля — символи світлого майбутнього, до якого прагне лебідь вивести свою зграю.
Художні засоби вірша «Лебідь»
Епітети: «вічна ніч», «пісня лебедина», «озера сині», «золоті краї», обрії ясні, гниле повітря, «вода гнила», «щасливий край»
Метафори: «ніч чорніла», «сходив кров'ю своїх ран», «навік до себе прикував їх став», «громи заграли», «вирвалося сонне», «зашуміла зграя пісню на крилах», ганебно спати, «зашуміла вітром»
Порівняння: «і летіла легко, наче біла хмара»
Тавтологія: «чорна ніч чорніла»
Риторичне питання: «Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?»
Риторичні оклики: «Тут гниле повітря, тут вода гнила! А над нами сонце, небо, простір, поля!», «Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай! Зграя лебедина!»
Умовчання: «Вічна ніч чорніла, і стояв туман…», «Ввечері далекий захід не палав…», «То, здавивши рани, крила рознімав…», «І в знесиллі бився»
Градація: «тихо зграя слала», «тихо плакав лебідь», «тихо кров'ю сходив», «тихо умирав»
Символи: білий лебідь — символ боротьби за краще майбутнє, лебедина зграя — спільнота, що не дослухається до закликів; гниле повітря, гнила вода - символ несправедливого суспільства
Звукова організація вірша
Звуковий образ ночі, сну створено за допомогою алітерацій на «л» — «сп», «ст»-«х» й підкреслено асонансами на о-а-и (ніби лебединий стогін) — низькі звуки, що підкреслюють настрій суму.
Римування: перехресне
Віршовий розмір: п'ятистопний хорей із пірихієм
Історичний контекст твору
Олександр Олесь уже першими творами означив себе ліриком, співцем кохання. Та дуже скоро він перетворився на поета-громадянина із власним голосом. У його творах зазвучали радість пробудження, надії на оновлення і вболівання за долю батьківщини.
Після революції 1917 року він пережив надії на світле майбутнє свого народу, на його соціальне та національне визволення, а після поразки національних змагань оплакував загиблих та плекав надію на новий спротив тиранії.
Вірш «Лебідь» Олесь написав у квітні 1917 року. Білий лебідь став символом борця, який кличе братів покинути болото й полинути у щасливий край. Та, як це часто буває в житті, спільнота не чула його, а зрозумівши, що більше не може так жити, полинула у високе небо й не згадала про білого лебедя, який помирав усіма покинутий і забутий.
Текст вірша «Лебідь»
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.