«Паломництво Чайльд-Гарольда» Байрона: аналіз поеми

24 вересня 2025 р.•

«Паломництво Чайльд-Гарольда» – знаменита ліро-епічна поема англійського поета-романтика Джорджа Гордона Байрона, яка принесла йому світову славу. Після публікації цього твору Байрон прокинувся знаменитим: за його власними словами, «одного ранку я прокинувся і виявив себе знаменитим».

Літературний паспорт твору

Автор: Джордж Гордон Байрон (1788–1824)

Рік написання: 1809–1818 (у кількох етапах)

Перша публікація: 1814 року

Основа твору: власні спогади й враження Байрона від мандрівки країнами Європи (1809–1811)

Рід літератури: ліро-епос

Жанр: ліро-епічна поема

Напрям: романтизм

Віршова форма: Спенсерова строфа (9 рядків)

Тема та ідея поеми

Тема: мандрівка молодого аристократа Чайльд-Гарольда різними країнами Європи, його духовні пошуки й розчарування.

Ідея: прославлення духовної свободи людини, її внутрішнього пошуку істини, краси, гармонії. Засудження тиранії, війни, зла й байдужості.

Головна думка: світ сповнений несправедливості, але людина не повинна втрачати гідності й прагнення до духовної свободи, навіть коли розчарована у суспільстві.

Проблематика: світова скорбота, самотність особистості, конфлікт героя із суспільством, пошук сенсу життя, національно-визвольна боротьба народів Європи.

Композиція поеми

Поема складається з чотирьох пісень, написаних у різний час:

Перша пісня (1812) – Гарольд подорожує Португалією та Іспанією. Байрон критикує війну, роздумує про героїзм і марність слави. Засуджує наполеонівське вторгнення.

Друга пісня (1812) – мандрівка Албанією, Грецією, Туреччиною. Байрон милується природою, оспівує волелюбство народів, засуджує поневолення Греції турками.

Третя пісня (1816) – Бельгія та Швейцарія. Роздуми про Ватерлоо, де було розбито Наполеона. Байрон захоплюється красою Альп і Женевського озера.

Четверта пісня (1818) – Італія. Венеція, Рим, Флоренція. Байрон розмірковує про минуле величі Риму, про мистецтво Відродження. У цій пісні Чайльд-Гарольд майже зникає, автор говорить від себе особисто.

Сюжет у поемі відсутній у традиційному розумінні. Твір має форму щоденника подорожнього, де передаються враження від мандрівки.

Характеристика Чайльд-Гарольда

Чайльд-Гарольд – нащадок давнього й колись славетного роду (Чайльд – стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Йому неповних дев'ятнадцять років.

Здавалося б, він мав би бути щасливим, але «у розквіті життєвого травня» він занедужав «дивною хворобою – пересиченням»:

«Заговорило пресыщенье в нем,
Болезнь ума и сердца роковая,
И показалось мерзким все кругом:
Тюрьмою – родина, могилой – отчий дом…»

Гарольд, як і сам Байрон, поривається в чужі краї. Він жадає змін, небезпек, бур, пригод – чого завгодно, аби піти від того, що обридло:

«Наследство, дом, поместья родовые,
Прелестных дам, чей смех он так любил…
Он променял на ветры и туманы,
На рокот южных волн и варварские страны»

Відчуваючи себе таким, що народився під «безславною зіркою», Гарольд мріє лише про забуття, яке могла б принести втеча «від самого себе». Зневіра роз'їдає його душу й переслідує, де б він не був.

Позицією Гарольда стає тотальна іронія. За масками благородства він виявляє дріб'язкову корисливість, за високими словами – порожнечу сенсу. Це хронічна хвороба епохи, коли втрачається відчуття змісту й мети існування.

Спочатку в Іспанії Гарольд – світський денді. Але велика драма іспанського народу змінює його. Наприкінці першої пісні – це похмура, зневірена у світі людина.

У другій пісні, в горах Албанії, Гарольд піддається сприятливому впливу величної природи та гордих волелюбних албанських горців. У нього дедалі частіше виявляються чуйність, шляхетність. Але це омана – надто багато скорботи в його душі.

Після повернення на батьківщину Гарольд знову занурюється у «вихор світської моди» і знову бажає втекти. Він здійснює другу мандрівку: Бельгія, Німеччина, Швейцарія, Італія…

Співвідношення автора і героя

Поема має форму щоденника, який пишуть дві особи: сам автор і його герой. Спочатку Байрон намагався відокремити себе від Чайльд-Гарольда, але дистанція між ними поступово зникає.

Читачі ототожнювали героя з автором, хоча Байрон заперечував це. Справді, у них багато спільного, навіть у біографії. Але духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж образ його персонажа.

У четвертій пісні Чайльд-Гарольд уже взагалі відходить у тінь. «В останній пісні пілігрим з'являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто», – зізнавався Байрон.

Прагнення пізнати людей, невдоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості – такі цілі паломництва Гарольда, які були близькими й самому Байрону.

Байронічний герой

Образ Чайльд-Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої молоді доби романтизму.

Байрон хотів показати свого героя «таким, як він є тепер і в даній дійсності», хоч визнавав, що «було б приємніше зобразити більш привабливу особу».

Розчарування і смуток Гарольда не залежать від особистих мотивів – скривдженого самолюбства, нещасного кохання. Його бездіяльність і споглядання – це не пасивність, а момент пробудження самосвідомості людини нового часу.

Гарольд – це щира, глибока, суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів.

Герой відчуває «світову скорботу», тому що могутні сили, приховані в людині, не мають плідного застосування. Він повстає проти світу, відстоюючи право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів.

Цей образ незабаром став утіленням «байронічного» героя в літературі багатьох країн Європи.

Новаторство Байрона

Що нового вніс Байрон у літературу?

1. Розширив жанр ліро-епічної поеми за рахунок розгорнутого самоаналізу, спрямованого на виявлення політичних поглядів автора та ситуації в Європі.

2. Спробував висвітлити роль мас в історичному процесі – не лише королів і полководців, а простого народу.

3. Створив нового героя – розчарованого, самотнього, бунтівного аристократа, який шукає сенс життя.

Англійського читача полонили молодечий запал, сила й чистота почуттів, самостійність суджень, співчуття до пригноблених народів Європи.

Тришарова композиція

Поема має тришарову структуру:

1. Герой – Чайльд-Гарольд з його пошуками й розчаруваннями.

2. Автор – Байрон як аналітик, коментатор, що оцінює роль героя.

3. Об'єктивна дійсність Європи – контрастне зображення славного минулого й гнітючої сучасності.

Образ автора то зливається з навколишнім світом, то протистоїть об'єктивній реальності. Це головне в «Паломництві Чайльд-Гарольда».

Значення твору

Байронова розповідь про «паломництво» Чайльд-Гарольда перетворилася на яскравий документ епохи й одну з найяскравіших подій в історії романтизму.

Поема – це художній твір, де реальні події й автопортрет з'єднані з вигадкою. Вона відкрила нову сторінку в європейській літературі, створивши архетип «байронічного героя».

Твір вплинув на цілу епоху. «Байронізм» – течія в європейському романтизмі, що характеризується розчаруванням у світі, бунтом проти суспільних норм, культом сильної особистості.