«Теплий хліб» читати онлайн (Костянтин Паустовський)

Село Бережки переживає важку зиму. Пораненого кавалерійського коня лишили на догляд мірошнику Панкрату, але хлопець Філька зопалу кидає в нього грудкою льоду. Від образи кінь перестає їсти і гріти селян. Щоб врятувати млин і повернути води, Філька разом із селом оббиває кригу, а згодом приносить коневі теплий хліб із сіллю. Тільки щире каяття та праця повертають йому довіру.

Коли кавалеристи проходили через село Бережки, німецький снаряд розірвався на околиці і поранив у ногу вороного коня. Командир залишив пораненого коня в селі, а загін пішов далі, піднімаючи пил і подзвонюючи вудилами.

Коня взяв до себе мірошник Панкрат. Млин давно не працювала, але борошняний пил навіки в'ївся в Панкрата. Вона лежала сірою кіркою на його ватнику і картузі. З-під картуза поглядали на всіх швидкі очі мірошника. Панкрат був швидкий на роботу, сердитий старий, і хлопці вважали його чаклуном.

Панкрат вилікував коня. Кінь залишився при млині і терпляче возив глину, гній і жердини, допомагав Панкрату лагодити греблю.

Панкрату було важко прогодувати коня, і той почав ходити по дворах жебракувати. Постоїть, пофиркає, постукає мордою в хвіртку, і, дивись, винесуть бурякову гичку, черствий хліб або солодку морквину. У селі говорили, що кінь нічий, а вірніше суспільний, і кожен вважав своїм обов'язком його погодувати. До того ж кінь постраждав на війні.

Одного разу кінь заглянув у двір до Фільки. Хлопчик сидів на призьбі, чистив картоплю і сердився на весь світ. Він відповів коневі зухвало: «Та ну тебе!», схопив грудку льоду й пожбурив у поранену ногу. Кінь боляче заіржав і втік.

Філька й сам злякався, але зробленого вже не повернути. Наступного дня з начебто нізвідки налетів лютий мороз. Річка вкрилася товстою кригою, а млинова гребля застигла. Без млина село залишилося без борошна, і всі згадали про образу коня.

Старі зібралися біля Панкрата. Мірошник сказав: «Поки не помирите коня з Фількиним серцем, води не буде». Село обернулося проти хлопця, але той визнав провину. Він пообіцяв розколоти лід, щоб вода знову пішла в млин.

Філька довго ходив по селу, просив товаришів про допомогу. Хлопці спершу сміялися, та потім один за одним погодилися: «Наші хлопці хороші, не кинуть». Вони зібрали ломи, сокири, відра для гарячої води.

З ранку над річкою лунали удари заліза. Сколювали кригу, палили багаття, щоби пальці не мерзли. Сніг скрипів, дим щипав очі. Старі теж підтяглися: дід Онопрій, дід Капітон, навіть баби носили обіди.

У цей час стара сорока полетіла шукати теплий вітер. Вона дісталася аж до моря, розбудила сонний південний подих і натрекотіла про біду в Бережках. Вітер знявся, побіг полями й гайами, гнав перед собою хмари, сміявся над морозом. До вечора крига осіла, в повітрі запахло гноєм, верби закрапали талою водою.

Хлопці і старі натиснули сильніше, відступаючий лід затріщав, у лоток хлинула чорна вода. Старе колесо скрипнуло, посипалися бурульки, млин ожив. Жінки занурювали руки в гаряче борошно, сміялися, в хатах пекли хліб, по селу стояв солодкий запах.

Наступного ранку Філька прийшов до млина з новою буханиною. Разом із ним був маленький Миколка з сільничкою. «Це коневі, щоб примиритися», — пояснив хлопчик.

Панкрат випустив коня зі стайні. Той спершу відступив: занадто свіжа була образа. Філька заплакав, але не відступив. Панкрат погладив коня і тихо сказав: «Не лякайся. Філька не зла людина. Бери хліб, мирися».

Кінь похитав головою, затримав подих, а потім обережно взяв засолену скибку з рук хлопця. З'їв один шматок, потім другий, притиснувся головою до Фількиного плеча і зітхнув. Натовп радісно загукав, а хлопець усміхався крізь сльози.

Сорока сиділа на вербі та тріщала, наче повторюючи: «Це все я, я привела теплий вітер». Ніхто її не слухав, але відтоді про сороку говорили з повагою: мовляв, вона знає, як покликати весну.