"Під чужим небом": аналіз циклу віршів Євгена Маланюка

6 жовтня 2025 р.•

Цикл ліричних віршів «Під чужим небом» Євгена Маланюка належить до модернізму з елементами експресіонізму та неоромантизму. Твір складається з п'яти частин, написаних Є. Маланюком в різні роки (1920-1924), і зображує тяжкі душевні переживання ліричного героя, самого Євгена Маланюка, в еміграції.

Паспорт твору

Автор: Євген Маланюк

Роки написання: 1920-1924

Літературний рід: лірика

Жанр: цикл ліричних віршів

Напрям, течія: модернізм з елементами експресіонізму та неоромантизму

Вид лірики: громадянська (патріотична), філософська

Віршовий розмір: І вірш – п'ятистопний ямб; ІІ, ІІІ та ІV вірші – чотиристопний ямб, іноді з пірихієм; V вірш – анапест (кількість стоп від 4 до 5)

Римування: перехресне (АБАБ)

Строфа: І, ІІ, ІІІ та V вірші складаються з трьох строф по чотири рядки в кожній; ІV вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній (чотиривірш - катрен)

Тема: зображення тяжких душевних переживань ліричного героя, самого Євгена Маланюка, в еміграції

Ідея: уславлення любові до рідної землі

Основна думка: «Чужі: й земля, і небо тут, і люди, … Й саме життя, здається, вже чуже» — ніщо не замінить Батьківщину

Провідні мотиви

туга поета за батьківщиною на чужині
втрата духовної опори — зв'язку зі своєю землею
розгубленість перед майбутнім та відчуження
пошук сенсу життя, місця у світі
пам'ять та її значення
духовна і національна криза, біль за минулим

Композиція

Вірш складається з п'яти частин, написаних Є. Маланюком в різні роки (1920-1924); кожна з них має різну ритмомелодику, тональність та настрій:

відчуття чужого світу, який оточує ліричного героя
образи-сни, що нагадують про тепло й затишок України
втрата надії на повернення, біль від усвідомлення того, що час минає, і зв'язок з рідним краєм слабшає
духовний пошук ліричного героя, його розгубленість

Твір має риси елегії (медитативна лірика, де домінує почуття смутку, втрати, самотності та ностальгії); меланхолійний настрій, сповідальність.

Контрастність образів — між світлим і темним, між мріями героя про рідний край і його реальністю в чужому місті.

Художні засоби та стилістичні фігури

Епітети: «місяця золотосрібний ріг», «заплутаних доріг», «кревний край», «скажений біль», «чорних ран», «безглузда путь», «чужі похмурі люди», «вулиць прастарих», «стара солома рідних стріх», «веселий вітер світлих літ», «убогий митар», «вогненний слід», «всесвітнього Сінаю», «сіре поле в чорних круках», «на чужинних бруках», «чужий тягар», «свист херсонського простору», «вітер з кришталевих хвиль», «самотній, смертний біль», «страшний іспит», «старенький піп», «запашне зітхання лип», «весела синь», «бронхітне гавкання Бровка», «причинної долі», «горілий пах», «перекупка-пам'ять», «на чорнім шляху», «цвинтарно-мертвий спокій», «сонячний чміль», «зоряний зір», «заграв глухих тремтіння», «принади страшної краси».

Метафори: «життя… блуде по манівцях заплутаних доріг», «дикун над ним заносить ятаган», «крапле кров росою з чорних ран», «й саме життя, здається, вже чуже», «все сниться гук весни і вітер», «на полум'ї розлуки назавже знищую роки», «молюсь, …шукаю Твій вогненний слід...», «Ніхто не чув Твоїх плачів»; «Біля всесвітнього Сінаю, / Як завше — золото й мечі» — світ поклоняється багатству й силі; «несу чужий тягар», «А я на полум'ї розлуки / Назавже спалюю роки», «в вікні опустиш штору — І п'єш, самотній, смертний біль», «Несу отут страшний свій іспит», «…весна минає під запашне зітхання лип», «і все зникає в сутінні, зостає лише рівний профіль і зоряний зір, та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:…».

Уособлення: «життя блуде», «кревний край кона в останній муці…, терпить біль», «заблуде путь», «…в круках, що пророкують:…», «життя мине», «за весною весна минає», «висиха Синюха й линя її весела синь», «вітер заголосить глухо і пролітає вдалечінь», «сиріє стріха під дощами, хата стала нетривка», «вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю, від зруйнованих міст розвіває горілий пах», «заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко», «будить горілка на чорнім шляху в корчмі».

Персоніфікація: «Ніхто не чув Твоїх плачів», «І сниться степ Твій», «Всі принади Твоєї страшної краси» — автор пам'ятає все, що бачив і переживав на батьківщині, постійно думає про неї, як про кохану людину.

Порівняння: «життя давно, як божевільне, блуде», «біль терпить, як Муцій», «Ніби в морок душі, …після чарки отрути влітає сонячний чміль».

Риторичні запитання: «Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить / Безглузда путь і хто остереже?», «По яких ще дорогах шукати причинної долі?», «Перекотиполем блукати в яких степах?».

Риторичні оклики: «Hi!», «Кари! Кар!», «Там свист херсонського простору!», «Там вітер з кришталевих хвиль!».

Заперечення: «Не треба ні паризьких бруків, / Ні Праги вулиць прастарих», «Hi! He знайти…».

Образи та символічні образи

Ліричний герой — сам автор Євген Маланюк, який переживає тяжкі душевні переживання в еміграції.

Чужий світ — земля, небо, люди, які не можуть замінити Батьківщину.

Україна — згадується як «кревний край», «Твій степ», «рідні стріхи», які завжди в серці поета.

Пам'ять — «перекупка-пам'ять», яка зберігає всі сни про рідний край.

Шлях — символ життєвого шляху, пошуку сенсу життя.

Ідейний зміст

Вірш зображує тяжкі душевні переживання ліричного героя, самого Євгена Маланюка, в еміграції, тугу за батьківщиною на чужині.

«Чужі: й земля, і небо тут, і люди, … Й саме життя, здається, вже чуже» — ніщо не замінить Батьківщину.

Втрата духовної опори — зв'язку зі своєю землею — призводить до розгубленості перед майбутнім та відчуження.

Але пам'ять завжди зберігає образи рідного краю, які нагадують про тепло й затишок України.

Твір утверджує уславлення любові до рідної землі, показуючи, що духовна і національна криза не знищує зв'язку з Батьківщиною, а лише посилює біль за минулим і тугу за рідним краєм.