«Пісня про Роланда»: характеристика Роланда

Роланд - племінник Карла Великого, син Берти та сенешаля Мілона. Він очолює ар'єргард і уособлює молоде покоління лицарів, для яких поняття честі важливіше за власну безпеку.

Автор підкреслює його хоробрість: перед битвою герой «гордий, як лев чи леопард». Водночас Роланд самовпевнений, нестримний у словах, легко зачіпає гордість інших.

Кульмінація починається тоді, коли Олівер тричі просить сурмити, а Роланд відмовляється. Для нього попросити допомоги - означає визнати слабкість. Лише коли франки гинуть один за одним, Роланд підносить ріг, і звук лунає на тридцять миль.

Сурмління коштує йому життя: від надмірного напруження «з уст його пішла червона кров». Той момент демонструє поєднання сили і крихкості - герой платить найвищу ціну за затримку.

Саме діалог із Олівером розкриває головний урок: рицарський кодекс має поєднувати відвагу та розважливість, інакше навіть героїчний подвиг закінчиться катастрофою.

Помирання Роланда - справжній ритуал. Він кладе під себе меч Дюрандаль, повертає обличчя до Іспанії, а перстів підіймає в бік неба. Ангели приймають його душу, що підкреслює святість служіння королю.

Його помилки не зменшують величі: поет наголошує, що Роланд «жив і загинув, як рицар». Саме ця двозначність робить героя близьким сучасним читачам - він не ідеальний, але відданий до кінця.

• «За свого пана і найбільше лихо…» - кредо героя.
• «Узяв Роланд рукою Оліфанта…» - кульмінаційний момент.
• «Помер Роланд - Бог душу в рай прийняв» - підсумок його місії.