"Прозорий січень небо розтворив...": аналіз вірша Богдана-Ігора Антонича
6 січня 2026 р.•
Вірш «Прозорий січень небо розтворив...» Богдана-Ігора Антонича, написаний у 1934 році, належить до пейзажної лірики та є гімном природі, весні, землі, який прирівнюється до божества. Твір показує зелений світ та природу, яка для поета є священним.
Паспорт твору
Автор: Богдан-Ігор Антонич
Рік написання: 1934 р.
Жанр: вірш
Літературний рід: пейзажна лірика
Напрям, течія: експресіонізм, символізм
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм
Римування: перехресне
Строфа: два катрени
Тема: гімн природі, весні, землі, який прирівнюється до божества
Ідея: автор показує зелений світ та природу, яка для поета є священним
Тематика та проблематика
Твір піднімає тему відносин людини з природою, де природа стає священним божеством, яке варто шанувати та поважати.
Автор звертає увагу, що наші пращури шанували дві стихії — воду і сонце: «…на столі слов'янський дзбан, у дзбані сонце».
Вірш показує, що джерело всіх слов'янських вірувань треба шукати саме в природі, у землі, яка є фундаментом світового дому.
Художні засоби
Порівняння: «Весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан» — неповторні образи, властиві лише стилю цього поета
Метафоричні образи: «на каруселі білі коні» — неповторний образ весни (лише у стилі цього поета)
Символіка кольорів: білий колір для надання позитивного забарвлення; червоний допомагає змалювати образ місяця більш насичено
Символічні образи
Ліричний герой — людина, що любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу землі.
Земля — головним у вірші є образ землі. Поет переконаний, що джерело всіх слов'янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля є фундаментом світового дому.
Весна — символ оновлення та життя, зображена як «карусель» з білими кіньми, що показує динаміку та красу нового сезону.
Місяць — символ краси та таємничості, зображений «мов тюльпан», показуючи витонченість та естетичність природи.
Вода і сонце — дві стихії, які шанували наші пращури: «…на столі слов'янський дзбан, у дзбані сонце».
Художньо-стильові особливості
Збірку віршів «Зелена Євангелія» Антонича називають книгою природи. У ній сонце, місяць, вітер оживають, діють самостійно і разом з поетом.
Захоплюють тонкі й незвичайні спостереження, зроблені автором. Опис краси рідного мальовничого гірського села поета Новиця, яке тепер знаходиться на території Польщі, ліг в основу вірша.
Поет показує зелений світ та природу, яка для нього є священним, прирівнюючи її до божества.
Автор звертає увагу на слов'янські традиції та вірування, де природа займала центральне місце.
Композиція
Вірш складається з двох катренів. Композиція побудована на розгортанні образу природи та землі.
У першій строфі — зображення весни та краси природи, де «Весна — неначе карусель» з білими кіньми.
У другій строфі — акцент на землі як головному образі, що є фундаментом світового дому та джерелом всіх слов'янських вірувань.
Ідейний зміст
Вірш є гімном природі, весні, землі, який прирівнюється до божества. Автор показує зелений світ та природу, яка для поета є священним.
Головним у вірші є образ землі. Поет переконаний, що джерело всіх слов'янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля є фундаментом світового дому.
Автор звертає увагу, що наші пращури шанували дві стихії — воду і сонце: «…на столі слов'янський дзбан, у дзбані сонце». Це показує зв'язок між людиною та природою, де природні стихії стають священними.
Вірш передає захоплення красою рідного мальовничого гірського села поета Новиця, показуючи, що природа є джерелом натхнення та духовності для людини.
Коментарі