"Письменники": аналіз усмішки Остапа Вишні

3 січня 2026 р.•

Усмішка «Письменники» Остапа Вишні, написана у 1921 році, є гумористичним твором про літературу та письменницьку працю. Автор іронічно анатомує тогочасне літературне життя, висміюючи невігласів, які приходили в літературу з агітками й плакатами замість вартісних мистецьких творів.

Паспорт твору

Автор: Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко, 1889-1956)

Літературний рід: епос

Жанр: усмішка

Рік написання: 1921

Тема: література й літературна праця; зображення авторського бачення непростої письменницької праці

Ідея: письменницька праця нелегка, найголовніше для письменника – мати талант

Проблематика: творчий процес; талант; як стати письменником; ідеологія і письменник; обмеження у творчості; винагорода за працю

Композиція та сюжет

Усмішка «Письменники» починається банальним твердженням про слово письменник, яке походить від дієслова писати. Отож це людина, яка завжди пише.

Далі автор гумористично аналізує перші проби пера, коли видавці, з пересторогою ставлячись до молодих авторів, вимагають, аби вони приносили «не таке, а отаке». Тоді й сам початківець, враховуючи досвід розмови з ним, навіть про метрів літератури може так само «узагальнено» судити: «У Тичини, знаєте, є щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є… Отаке щось, знаєте… Не таке, а отаке».

Процес народження «письменника кваліфікованого» має такі ланки: треба писати без «нікотрого впину», пропонувати свої твори численним редакціям, на сторінках часописів «жарить» про зміст і форму, як і про старших колег із мистецького цеху.

Також автор іронічно зауважує, що як тільки таким чином «письменник получився», то «із зростом чуприни зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша ідеологія, та чи інша платформа…». Хоча зрозуміло, що платформа переважно радянська, світогляд — революційний, ідеологія — пролетарська або пролетарсько-селянська.

Класифікація письменників

Попри таку уніфікацію, письменників можна розрізняти за зовнішнім виглядом (за штаньми — добрими чи дірявими, зачіскою), довжиною рядка (прозаїки, поети, футуристи), незрозумілістю твору (символісти, неокласики, імажиністи, реалісти, гумористи).

По суті, Остап Вишня іронічно анатомує тогочасне літературне життя. Вістря його сатири спрямоване проти невігласів, які у 1920-х рр. приходили в літературу з агітками й плакатами замість вартісних мистецьких творів.

Художні засоби

Наскрізний художній засіб, який використав Остап Вишня у цій гуморесці, — гра слів.

Автор використовує різні комічні трактування літературних течій:

Верлібр - або ліверна ковбаса
Футуристи - це письменники майбутні
Імажиністи - від слів «і ми мажемо»
Реалісти - письменники, що «скінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки»

Не міг не згадати письменник і гумористів, охарактеризувавши їх так: вони — нещасний народ, «бо, навіть коли зуби болять, мусять писати щось "веселе"».

Використання просторічної лексики («нікотрого», «жарить», «получаються», «здебільша») підкреслює іронічний тон та спрямовує вістря сатири проти невігласів у літературі.

Ідейний зміст

Від серйозного регістру оповіді Остап Вишня переходить до гумористичного. Він переконаний, що найважливіше для письменника — гонорар, який «декотрі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості».

Водночас автор стверджує, що головне для письменника — талант, тільки велика загадка, де він є. Отже, йдеться про те, що «це штука дуже тендітна».

Твір висміює уніфікованість літературного життя 1920-х років, коли всі письменники мали «радянську платформу», «революційний світогляд», «пролетарську ідеологію», але при цьому відрізнялися лише за зовнішніми ознаками та жанровими особливостями.

Остап Вишня показує, що справжня література вимагає таланту, а не лише політичної орієнтації, і критикує тих, хто приходив у літературу з агітаційними матеріалами замість справжніх художніх творів.