Що таке алегорія?
20 квітня 2025 р.Алегорія належить до найдавніших тропів української літератури, дозволяючи авторам втілювати абстрактні ідеї через конкретні образи. Коли байкар розповідає про тварин, але має на увазі людські вади, або коли письменник зображує боротьбу зими з весною, а насправді говорить про протистояння старого й нового — перед нами розкривається магія алегорії. Цей художній прийом пронизує українську культуру від народних казок до сучасних романів, створюючи багатошаровість змісту та спонукаючи читача шукати глибший сенс за буквальним значенням.
Визначення та сутність алегорії
Алегорія (від грец. allegoria – інакомовлення) – художникний прийом, що полягає у втіленні абстрактного поняття чи судження у конкретному художньому образі. На відміну від метафори, яка зазвичай є локальним тропом, алегорія часто розгортається на рівні цілого твору або його значного фрагмента.
Варто зауважити, що алегорія двопланова: за конкретно-чуттєвим образом приховується узагальнено-абстрактний зміст. Наприклад, образ лисиці в байках зазвичай втілює хитрість, вовк символізує жорстокість і жадібність, ягня – безневинність і беззахисність. Читач фактично отримує зашифроване повідомлення, яке потрібно декодувати.
Професор Михайло Наєнко слушно зазначає, що алегорія – «це не просто інакомовлення, а особливий спосіб мислення, який був притаманний різним епохам, але особливого розквіту сягнув у середньовіччі та бароко». Справді, алегорія дозволяла говорити про складні філософські, релігійні, моральні питання через доступні образи.
Алегорія може реалізовуватися через різні художні форми: персоніфікацію (уособлення абстрактних понять: Доля, Смерть, Війна), тваринні образи (як у байках), фантастичні істоти (як у казках та притчах), предметні образи (наприклад, терези як символ правосуддя), зображення природних явищ (зима – старість, весна – молодість) тощо.
Історія розвитку алегорії в світовій і українській літературі
Алегорія зародилася ще в античності. Гомерівські епоси тлумачилися алегорично стоїками, які вбачали в образах богів уособлення природних сил. Езопові байки – класичний приклад алегоричної оповіді, де тварини діють як люди, втілюючи людські чесноти й вади.
У середньовіччі алегорія стала провідним художнім засобом: мораліте, міраклі, містерії використовували алегоричні персонажі (Чесноти, Гріхи, Душа, Тіло) для вираження релігійно-моральних ідей. Данте Аліг'єрі у «Божественній комедії» створив грандіозну алегоричну систему, де подорож по пеклу, чистилищу і раю символізує духовний шлях людини.
Українська алегорична традиція має глибоке коріння у фольклорі. Народні казки, де тварини діють як люди, загадки, прислів'я та приказки – все це форми алегоричного мислення. Наприклад, народна казка «Фарбований лис» алегорично зображує людину, яка обманом здобуває владу.
У давній українській літературі алегорія розвивалася під впливом християнської традиції: в проповідях, агіографічних творах, віршах. Особливого розквіту алегорія досягла в барокову добу. Григорій Сковорода створив цілу систему алегоричних образів у своїх філософських трактатах і поезіях, використовуючи образи серця, змія, потопу, саду для вираження складних філософських концепцій.
Іван Котляревський в «Енеїді» використовує алегорію для сатиричного зображення сучасного йому суспільства, а Тарас Шевченко часто звертається до алегорії у своїх політичних творах (наприклад, «Великий льох» – алегорія історичної долі України).
Модерністи та символісти початку XX століття (Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська) створюють складні алегоричні сюжети й образи. Наприклад, драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» може трактуватися як алегорія взаємин мистецтва і буденності.
У сучасній українській літературі алегорія залишається потужним засобом вираження – від химерної прози Валерія Шевчука до постмодерністських експериментів Юрія Андруховича та Оксани Забужко.
Функції алегорії в художньому тексті
Алегорія виконує низку важливих функцій у художніх текстах:
1. Пізнавальна функція – алегорія дозволяє осмислити абстрактні, філософські проблеми через конкретно-чуттєві образи. Як зазначає літературознавець Дмитро Чижевський, алегорія «допомагає людині пізнавати невидиме через видиме, абстрактне через конкретне».
2. Дидактична функція – алегорія часто використовується для моралізаторських цілей, для вираження певного повчання, етичних норм. Особливо яскраво це проявляється в байках, притчах, де алегоричний сюжет завершується прямою мораллю або висновком.
3. Естетична функція – алегоричні образи збагачують художній світ твору, створюють його багатоплановість, символічність. Вони дають естетичну насолоду від розгадування прихованих значень, від інтелектуальної гри автора з читачем.
4. Евристична функція – алегорія спонукає читача до самостійного мислення, до пошуку прихованих значень, до інтелектуальних зусиль.
5. Сугестивна функція – алегорія може впливати на емоції та підсвідомість читача через архетипні образи, через апеляцію до глибинних психологічних структур.
6. Сатирична функція – алегорія дозволяє критикувати суспільні вади, політичні режими, конкретних осіб у завуальованій формі, що особливо важливо в умовах цензури або інших обмежень свободи слова.
7. Мнемонічна функція – алегоричні образи, через свою яскравість і конкретність, краще запам'ятовуються, що сприяє кращому засвоєнню моральних уроків чи філософських ідей.
Варто зазначити, що функції алегорії можуть поєднуватися у конкретному творі, створюючи складний художній ефект. Наприклад, у драмі Івана Кочерги «Майстри часу» алегорія часу виконує і філософську, і соціально-критичну, і естетичну функції.
Алегорія в різних літературних жанрах
Алегорія проявляється по-різному в різних жанрах літератури:
1. Байка – найбільш «алегоричний» жанр, де тварини, рослини чи предмети діють як люди, втілюючи людські риси характеру чи соціальні типи. Українська байка представлена творчістю Григорія Сковороди, Петра Гулака-Артемовського, Євгена Гребінки, Леоніда Глібова. Наприклад, у байці Глібова «Вовк та Ягня» алегорично зображено стосунки між сильним і слабким, гнобителем і жертвою.
2. Притча – повчальна алегорична оповідь, де через конкретну життєву ситуацію розкривається моральна або релігійна істина. Елементи притчі наявні в творах Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, в сучасній прозі Валерія Шевчука, Галини Пагутяк.
3. Казка, зокрема літературна, часто використовує алегорію. Наприклад, казки Івана Франка «Фарбований Лис», «Осел і Лев» – алегоричні оповіді з яскраво вираженим суспільно-політичним підтекстом.
4. Алегоричний роман – розгорнута алегорична оповідь, де за вигаданим сюжетом приховується філософський, соціальний чи політичний зміст. В українській літературі це «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, де історія Чіпки Варениченка алегорично відображає соціальні процеси пореформеного села.
5. Сатирична і фантастична література активно використовує алегорію для критики суспільних явищ. Наприклад, роман Володимира Винниченка «Сонячна машина» містить алегоричне зображення соціальних перетворень.
6. Поезія, особливо філософська та громадянська, часто звертається до алегорії. Поеми Тараса Шевченка «Сон», «Кавказ», «Великий льох» – алегоричні зображення історії України та сучасної поетові дійсності.
7. Драматургія – від алегоричних образів у шкільній драмі XVII-XVIII ст. до складних алегоричних систем у драмах Лесі Українки («Лісова пісня», «Камінний господар»), п'єсах Миколи Куліша («Маклена Граса»), Івана Кочерги («Майстри часу»).
Цікаво спостерігати, як алегорія трансформується в постмодерністській літературі, набуваючи іронічного, пародійного характеру, вступаючи в складну гру з традицією. Наприклад, у романах Юрія Андруховича, де алегоричні образи часто підриваються, деконструюються, перекодовуються.
Алегорія та споріднені художні засоби
Алегорія часто співіснує і взаємодіє з іншими художніми засобами, утворюючи складну систему образності:
1. Алегорія і метафора – споріднені тропи, але метафора – це переважно локальне перенесення ознак за подібністю, тоді як алегорія – розгорнутий образ з узагальненим значенням, що часто охоплює весь твір. Наприклад, у вірші Лесі Українки «Contra spem spero!» образ «крізь сльози сміятись» – метафора, а весь вірш можна трактувати як алегорію непереможності людського духу.
2. Алегорія і символ – також близькі, але символ багатозначний, має ширше коло асоціацій, тоді як алегорія більш однозначна, має конкретніший соціальний чи моральний зміст. Скажімо, калина у фольклорі – символ України, дівочої краси, кохання, а в байці «Вовк та Ягня» вовк – алегорія тирана, визискувача.
3. Алегорія і персоніфікація – часто перетинаються, коли абстрактні поняття набувають людських рис. Наприклад, у вірші Івана Франка «Каменярі» образи каменярів можна трактувати і як персоніфікацію сил прогресу, і як алегорію боротьби за краще майбутнє.
4. Алегорія і гротеск – нерідко поєднуються, особливо в сатиричних творах, де алегоричні образи набувають гіперболізованих, фантастичних рис. Наприклад, у «Енеїді» Івана Котляревського образи богів – алегоричне зображення вищих станів суспільства – часто гротескні.
5. Алегорія і парабола – близькі, але парабола має більш виражений дидактичний характер, будується як порівняння. В українській літературі елементи параболи наявні в творчості Григорія Сковороди, Василя Стуса.
Сучасний літературознавець Вадим Скуратівський зауважує: «Алегорія – це не просто художній прийом, а особливий спосіб мислення, який відображає зв'язок між абстрактним і конкретним, загальним і одиничним, вічним і минущим». Ця властивість алегорії робить її одним із найбільш універсальних і водночас специфічних художніх засобів.
Алегорія в сучасній українській культурі
Алегорія вийшла за межі суто літературного прийому і стала важливим компонентом сучасної української культури:
1. У сучасній українській прозі алегорія залишається продуктивним художнім засобом. Романи Валерія Шевчука («Дім на горі», «Птахи з невидимого острова»), Юрія Андруховича («Рекреації», «Перверзія»), Оксани Забужко («Музей покинутих секретів»), Софії Андрухович («Фелікс Австрія») містять алегоричні образи, сюжети, ситуації.
2. У поезії алегорія часто набуває форми складного концептуального образу. Вірші Ліни Костенко, Івана Драча, Василя Стуса, Юрія Іздрика, Сергія Жадана часто будуються на алегоричному зображенні історії, суспільства, людських стосунків.
3. У драматургії Ярослава Стельмаха, Олександра Ірванця, Неди Нежданої алегорія часто використовується для створення багатошарових, інтелектуальних творів, що спонукають до роздумів про суспільство, мораль, людські стосунки.
4. У кінематографі алегорія стає важливим засобом вираження складних філософських ідей, суспільних проблем. Фільми Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Олеся Саніна, Мирослава Слабошпицького часто будуються на алегоричних образах і сюжетах.
5. У мистецтві (живопис, скульптура, інсталяція) алегорія дозволяє втілювати абстрактні ідеї через конкретні візуальні образи. Твори Івана Марчука, Олександра Ройтбурда, Віктора Сидоренка часто алегоричні.
6. У політичному дискурсі та журналістиці алегорія стає засобом сатиричного зображення політичних подій, критики влади, соціальних явищ. Політична карикатура, сатиричні програми активно використовують алегорію.
7. У рекламі та масовій культурі алегорія використовується для створення яскравих, запам'ятовуваних образів, що втілюють певні ідеї, цінності, бренди.
Психологи і культурологи відзначають, що здатність розуміти алегорію, «читати між рядків» є важливим компонентом мовної компетенції, культурної грамотності сучасної людини. З іншого боку, пошук алегоричних значень там, де їх немає, може призводити до надінтерпретації, до втрати безпосереднього естетичного сприйняття мистецтва. Тому важливо розвивати як аналітичне мислення, так і естетичну чутливість.