Що таке метафора?
20 квітня 2025 р.Метафора – один із найпотужніших і найвиразніших тропів, що збагачує художню мову, надаючи їй глибини та багатошаровості. Цей художній засіб становить основу образного мислення і дозволяє авторам створювати неповторні художні світи, передавати найтонші відтінки думок та почуттів. Шлях до розуміння української літератури неможливий без знання природи та функцій метафори.
Визначення та сутність метафори
Метафора (від грец. metaphora – перенесення) – це троп, заснований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності ознак, якостей і властивостей різних предметів чи явищ. На відміну від порівняння, де подібність виражається відкрито за допомогою сполучників як, мов, наче, метафора стверджує тотожність або злиття різних за своєю природою об'єктів.
Аристотель у своїй «Поетиці» називав метафору «перенесенням незвичного імені або з роду на вид, або з виду на рід, або з виду на вид, або за аналогією». За його словами, «створювати хороші метафори – означає помічати подібність».
Сучасні літературознавці розглядають метафору не просто як стилістичний прийом, а як спосіб пізнання дійсності, форму мислення. Метафора дозволяє проникнути в сутність явищ і предметів через зіставлення їх з іншими явищами та предметами, через виявлення прихованих аналогій.
У метафорі відбувається накладання властивостей одного предмета на інший, внаслідок чого виникає нове, складніше значення. Наприклад, у виразі «сонце сміється» відбувається перенесення властивості людини (здатність сміятися) на природне явище (сонце), що створює виразний поетичний образ.
Види метафор та їх функції
Залежно від структури та функцій розрізняють кілька видів метафор:
1. Проста метафора – складається з одного метафоричного слова або словосполучення: «крила думки», «море людей», «сталеві нерви».
2. Розгорнута метафора – послідовно розвинена у межах фрази, строфи чи цілого твору. Наприклад, у поезії Ліни Костенко: «Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу».
3. Традиційна (стерта) метафора – метафора, яка втратила свою образність і перетворилася на частину повсякденної мови: «ніжка стола», «вушко голки», «ручка дверей».
4. Авторська (індивідуальна) метафора – оригінальна метафора, створена письменником: «Стогне завірюха, наче в муках породіллі» (М. Хвильовий).
5. Антропоморфна метафора – заснована на перенесенні людських властивостей на неживі предмети чи явища природи: «дощ плаче», «берези шепочуть».
6. Анімалістична метафора – перенесення властивостей тварин на людей або явища: «гарчати від злості», «тигр бою».
За функціями в художньому тексті метафори бувають:
• Номінативна метафора – служить для найменування нових явищ чи понять: «комп'ютерний вірус», «інформаційний потік».
• Образна метафора – створює яскравий художній образ: «симфонія запахів», «рій думок».
• Когнітивна метафора – допомагає осмислити складні абстрактні поняття через прості та конкретні: «час – це гроші», «життя – це шлях».
• Оцінна метафора – виражає авторське ставлення до зображуваного: «бруд політики», «перлина поезії».
Метафора в українській поезії
Українська поезія демонструє надзвичайне багатство та різноманітність метафор, які відображають світогляд народу, його естетичні ідеали та духовні цінності.
Тарас Шевченко у своїй творчості широко використовував розгорнуті метафори з біблійними та історичними алюзіями: «І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі». Для нього характерні соціально-політичні метафори: «Розкуйтеся, братайтеся!», «кров нашу п'ють».
Поетична мова Івана Франка насичена філософськими метафорами, що розкривають складні суспільні процеси: «Каменярі», які «лупають скалу», символізують борців за краще майбутнє. «Вічний революціонер – Дух, що тіло рве до бою» – метафора невпинного прогресу та боротьби за свободу.
Леся Українка майстерно використовувала метафору для вираження незламності духу та боротьби: «Я на гору круту крем'яную / Буду камінь важкий підіймать / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать». Її метафори часто мають символічний характер: «досвітні вогні» – символ пробудження національної свідомості.
У творчості поетів-символістів початку XX століття (Олександр Олесь, Микола Вороний) метафора стає основним засобом вираження емоційних станів, внутрішніх переживань: «І плачуть голуби, і стогнуть ясени» (О. Олесь).
Павло Тичина створив цілу систему синестезійних метафор, що поєднують різні види відчуттів: «Арфами, арфами – / Золотими, голосними обізвалися гаї / Самодзвонними» («Сонячні кларнети»). Його метафори вирізняються особливою музикальністю та живописністю.
У поезії шістдесятників (Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Симоненко) метафора стає засобом морально-етичної оцінки дійсності: «Душа – єдина на землі держава, / де є свобода, чиста, як озон» (Л. Костенко).
Сучасна українська поезія (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан) характеризується складними, багатошаровими метафорами, що відображають хаотичність і фрагментарність постмодерного світосприйняття: «в розбитих дзеркалах дні розтинаються, як жили» (С. Жадан).
Метафора в українській прозі
В українській прозі метафора виконує важливу текстотворчу функцію, стає основою індивідуального стилю письменника та засобом розкриття його світогляду.
Проза Михайла Коцюбинського насичена імпресіоністичними метафорами, що передають миттєві враження, мінливі настрої, гру світла й тіні: «На небі сонце – серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі» («Intermezzo»).
Ольга Кобилянська використовувала метафору для розкриття внутрішнього світу жінки, її прагнень до самореалізації та духовної свободи: «Царівна», «орел», «некультурне поле» – метафори, що відображають різні аспекти жіночого буття.
У прозі Валер'яна Підмогильного метафора служить засобом психологічного аналізу, розкриває складні мотиви людських вчинків: «місто розкрило свої обійми», «слова затремтіли, як листя на вітрі».
Юрій Яновський у романі «Вершники» створив систему метафор, пов'язаних з образами стихій – вітру, моря, степу: «Степ мовчить, людина бореться. І шабля кришить рятунок».
Для прози Олеся Гончара характерні метафори патріотичного звучання: «собори душ», «невмируща сила народу». Його метафори часто пов'язані з вічними цінностями, духовними орієнтирами людства.
У творчості Валерія Шевчука метафора стає засобом філософського осмислення дійсності, відображає ірраціональні аспекти буття: «дім на горі» – метафоричний образ духовного піднесення, пошуку істини.
Сучасна українська проза (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Юрій Іздрик, Сергій Жадан) характеризується експериментами з метафорою, створенням складних метафоричних конструкцій, що відображають фрагментарність і хаотичність сучасного світу: «гієна часу», «післямова пострадянської людини», «коктейль сенсів».
Роль метафори в розвитку мови та мислення
Метафора є не лише художнім прийомом, але й важливим механізмом розвитку мови та мислення. Вона виконує ряд ключових функцій:
1. Когнітивна функція: метафора допомагає осмислювати складні абстрактні поняття через конкретні образи, сприяє створенню нових концептів та ідей.
2. Номінативна функція: метафора служить для найменування нових явищ і предметів, розширює словниковий запас мови.
3. Комунікативна функція: метафора дозволяє передавати інформацію в компактній, образній формі, робить комунікацію більш ефективною.
4. Естетична функція: метафора створює яскраві художні образи, надає мовленню виразності та емоційності.
5. Евристична функція: метафора стимулює творче мислення, допомагає знаходити нові ідеї та рішення проблем.
Український філософ і літературознавець Олександр Потебня вважав метафору «згущенням думки», важливим засобом пізнання дійсності. За його словами, «без метафори не було б можливе утворення мови, бо мова є завжди творчість».
Сучасні дослідники когнітивної лінгвістики (Дж. Лакофф, М. Джонсон) розглядають метафору як основу концептуальної системи людини, що визначає сприйняття світу і мислення. Наприклад, такі метафоричні концепти, як «час – це гроші», «суперечка – це війна», «любов – це подорож», структурують наше повсякденне сприйняття і поведінку.
Метафора відіграє ключову роль у процесах наукового пізнання, допомагаючи осмислювати нові явища через уже відомі моделі. Наприклад, у фізиці: «електричний струм», «світлова хвиля»; у біології: «генетичний код», «клітинна пам'ять»; в інформатиці: «вірус», «хмарне сховище».
Розуміння природи метафори та вміння її інтерпретувати є необхідною умовою повноцінного сприйняття не лише художньої літератури, але й наукових текстів, мас-медіа, повсякденної комунікації. Метафоричне мислення розширює когнітивні можливості людини, збагачує її світосприйняття, розвиває творчі здібності.