Що таке порівняння?
20 квітня 2025 р.
Порівняння – один із найдавніших і найпоширеніших тропів української літератури, що дозволяє осягнути сутність одного явища через його зіставлення з іншим. Це універсальний мисленнєвий процес і водночас потужний художній засіб, без якого неможливо уявити ані українську народну творчість, ані професійну літературу. Порівняння вплітаються в тканину художнього тексту, створюючи яскраві, пластичні образи, розкриваючи нові грані звичних предметів і явищ.
Сутність і структура порівняння
Порівняння – це троп, що полягає у зіставленні одного предмета, явища чи дії з іншим для увиразнення його особливостей на основі подібності. Класична структура порівняння складається з трьох компонентів: суб'єкт порівняння (те, що порівнюється), об'єкт порівняння (те, з чим порівнюється) і основа порівняння (спільна ознака).
Наприклад, у вислові «дівчина гарна, як калина» суб'єктом порівняння є «дівчина», об'єктом – «калина», а основою порівняння – ознака «гарна». У багатьох випадках основа порівняння може бути імпліцитною, тобто прямо не вираженою, але зрозумілою з контексту.
Від метафори порівняння відрізняється наявністю формальних показників – граматичних засобів, що вказують на порівняльні відношення. Ці засоби можуть бути різноманітними: порівняльні сполучники (як, мов, наче, ніби), орудний відмінок іменника (летіти стрілою), прийменниково-відмінкові форми (схожий на сонце), прикметники (подібний, схожий, однаковий), дієслова (нагадувати, здаватися).
Літературознавець Олександр Потебня розглядав порівняння як проміжну ланку між безпосереднім сприйняттям і метафорою. За його словами, «порівняння є основою будь-якого розуміння і мислення».
Види порівнянь в українській літературі
Залежно від структури, функцій та способу вираження розрізняють кілька типів порівнянь:
1. За формою вираження:
• Сполучникові порівняння – оформлені за допомогою сполучників: «Дівчинонька плаче, як роса на сонці» (Т. Шевченко).
• Безсполучникові порівняння – виражені через орудний відмінок: «Вітер волохатим звіром / ричить в лісах» (М. Бажан).
• Порівняльні звороти і підрядні речення: «Буду жити, як живе вода, – в химернім казковім свавіллі» (І. Драч).
2. За змістом і функціями:
• Логічні порівняння – спрямовані на раціональне пізнання, часто використовуються в науковому стилі: «Мова народу – це мов той музичний інструмент, що настроєний природою на певні звуки» (П. Мирний).
• Образні (поетичні) порівняння – створюють живописний образ, апелюють до емоцій: «Ніч накрила місто, як перекинутий казан» (Ю. Яновський).
3. За джерелом образності:
• Фольклорні порівняння – усталені народнопоетичні формули: «гарний, як намальований», «високий, як явір», «дужий, як ведмідь».
• Індивідуально-авторські порівняння – оригінальні, часто несподівані зіставлення: «В цей час у полі голубим льодком потріскує земля» (М. Стельмах).
4. За структурою:
• Прості порівняння – складаються з одного зіставлення: «очі, як терен».
• Розгорнуті порівняння – містять детальне зіставлення кількох ознак: «Живемо ми, як гості непрошені, / непримітні й малі, як пісок, / І вже нас обживають, як мушлю порожню, / смуток, і гріх, і плісняви струсок» (І. Римарук).
• Ланцюгові порівняння – послідовний ряд порівнянь, що розкривають різні аспекти одного об'єкта: «І стомлені очі, і чорні, / мов нічка, і сум, як стіна, / і ніжність легка, тьмянозора, / така, як блакить весняна» (В. Симоненко).
Особливе місце в системі художніх засобів української літератури посідає порівняння-паралелізм – розгорнуте зіставлення явищ природи з людським життям, характерне для фольклору: «Ой у полі три тополі, / Одна одну перехитує... / Ой там три сестриці, / Одна одну перепитує».
Порівняння в українській поезії
Українська поезія демонструє надзвичайне багатство та різноманітність порівнянь, що відображають національну картину світу та індивідуальний стиль поетів.
У народних піснях порівняння часто будуються на зіставленні людини з рослинним і тваринним світом, небесними світилами, явищами природи: «А мій милий чорнобривий, як божая пчілка», «Дівка красна, як калина», «Дівча як ягідка».
Тарас Шевченко майстерно використовував народнопоетичні порівняння, надаючи їм нового звучання: «Заспіває, як задзвонить, / І хлопці повмирають». Проте він не обмежувався фольклорними формулами, створюючи глибокі філософські порівняння: «І все-то те, вся країна / Повита красою, / Зеленіє, вмивається / Дрібною росою, / Споконвіку вмивається, / Сонце зустрічає... / І нема тому почину, / І краю немає! / Ніхто його не додбає / І не розруйнує... / І все-то те... Душе моя, / Чого ти сумуєш? / Душе моя убогая, / Чого марне плачеш, / Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш, / Хіба ти не чуєш людського плачу? / Он глянь, подивися: полісом, полісом, / Мов добре намисто, село за селом / Нанизані густо» («Сон»).
Іван Франко використовував порівняння для вираження національно-визвольних і соціальних ідей: «Народе мій! Яко скала / Дрімаєш ти, гранітний, / На голос волі онімілий, / На вид добра неситий, / Як дерево, що силоміць / З пустині пересаджене, зів'яло, / Покрилось порохом / І моху жовтим цвітом» («Народе мій»).
Леся Українка створювала психологічно місткі порівняння, що виражають силу духу і незламність волі: «Я на гору круту крем'яную / Буду камінь важкий підіймать. / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать».
У творчості Павла Тичини порівняння стають елементом складної синестезійної образності: «Десь клюють та й райські птиці / Вино-зелено!.. / Фіолетово, золото, / Як боляче!.. / Сиві струни дощу» («Пастелі»).
Для поезії Максима Рильського характерні порівняння, що відображають класичну гармонію і красу світу: «Яблука доспілі, / Яблука червоні! / Ми з тобою йдемо / Стежкою в саду. / Ти мені дарунок несеш у долоні, / Яблуко любові, / Радості і вроди, / Що його я в пісні / Для тебе знайду» («Яблука доспілі»).
Творчість Ліни Костенко демонструє філософську глибину і афористичність порівнянь: «Життя, як річка, – плине і шумить, / І літа, як плоти, по ній пливуть повільно». Її порівняння часто мають несподіваний, парадоксальний характер: «Ми розлетілись, як вогненні іскри, / єдиного багаття золоті».
У поезії шістдесятників (Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський) порівняння стають засобом національного самоствердження і морально-етичного пошуку: «І засяяла правда святая, / Наче сонце у мороці ночі» (В. Симоненко).
Сучасна українська поезія (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан) характеризується складними, багатошаровими порівняннями, що відображають трагічність і хаотичність сьогодення: «Як нерви, напнуті струни, / як свічки, з останніх сил / тримають вату вогнів / над чорною пусткою залу» (С. Жадан).
Порівняння в українській прозі
У прозових творах порівняння виконують важливу характеротворчу, пейзажну і сюжетотворчу функції, стаючи невід'ємним елементом індивідуального стилю письменника.
Григорій Квітка-Основ'яненко використовував народнопоетичні порівняння для створення виразних національних характерів: «Маруся... була собі дівка на всю губу. Висока, прямесенька, як стрілочка...» («Маруся»).
У прозі Пантелеймона Куліша порівняння служать засобом історичної стилізації і романтичного піднесення: «Поміж високими печерськими пагорками, меж крутими узвозами, меж зеленими садками, що вкривали собою гори, нависаючи над Подолом, стояв височенний будинок, мов царський палац» («Чорна рада»).
Іван Нечуй-Левицький створював живописні порівняння-пейзажі, що відтворюють красу української природи: «Широкий Дніпро блищав, неначе скло, і лиснів між зеленими берегами, неначе тиха річка текла в зелених рамках. По обидва боки Дніпра неначе пишні зелені гори поспинались і ніби заглядали з берегів у воду» («Микола Джеря»).
У прозі Михайла Коцюбинського порівняння стають засобом імпресіоністичного відтворення миттєвих вражень і психологічних станів: «Повітря тремтить від спеки, і в срібній млі танцюють гори. Грайливо і легко, як детяче зітхання, веснянії води спадають з гір» («Тіні забутих предків»).
Ольга Кобилянська використовувала порівняння для створення психологічно достовірних жіночих образів: «Своє життя вважала вона ще тепер за щось цілком невикінчене, за щось, що схоже на стемнілу стежку, якої кінець губився в засиніх борах гір і не давався заглянути в жадні тайни» («Царівна»).
Проза Валер'яна Підмогильного насичена урбаністичними порівняннями, що відтворюють атмосферу міста: «Будинки стояли понад вулицями самотні й непорушні, немов ущелини в скелях» («Місто»).
Майстром філософських і психологічних порівнянь був Валерій Шевчук: «Коли спало все живе, і тільки я один, як сич на горищі, не стуляв очей, бо муки мої пекли, наче вогняна вода» («Дім на горі»).
У сучасній українській прозі (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Юрій Іздрик, Сергій Жадан) порівняння часто набувають сюрреалістичного, фантасмагоричного характеру: «Я живу в цьому місті, ніби в акваріумі, куди постійно забувають досипати корму» (С. Жадан).
Психологічні та когнітивні аспекти порівняння
Порівняння не лише художній прийом, а й важливий психологічний і когнітивний механізм пізнання дійсності. Дослідження в галузі когнітивної психології та лінгвістики показують, що порівняння є одним із базових мисленнєвих процесів, що лежить в основі категоризації та концептуалізації світу.
Український філософ і мовознавець Олександр Потебня розглядав порівняння як перший крок у пізнанні світу. За його словами, «порівняння є основою будь-якого розуміння і мислення. Все у світі ми пізнаємо через порівняння. Якби нам був даний лише один предмет, то ми не могли б скласти про нього жодного судження».
Сучасні дослідники (Дж. Лакофф, М. Джонсон) вважають, що порівняння, разом із метафорою, є не лише мовним явищем, а й способом структурування досвіду. Через порівняння людина осмислює абстрактні поняття, емоції, складні ситуації, зіставляючи їх з конкретними, чуттєво сприйнятими явищами.
Порівняння відіграє ключову роль у розвитку образного мислення, естетичного сприйняття світу, емоційного інтелекту. Воно допомагає встановлювати зв'язки між різними сферами досвіду, бачити спільне в різному і різне в спільному, що є основою творчого мислення.
У дитячій літературі порівняння виконує важливу пізнавальну функцію, допомагаючи дітям осягнути складні явища через близькі і зрозумілі образи: «Місяць на небі – як жовта диня, / І повні вулики, як телевізор, джмелями гудуть» (І. Драч).
Використання порівнянь у навчальному процесі (особливо при вивченні природничих і гуманітарних наук) сприяє кращому засвоєнню матеріалу, розвитку аналітичного і творчого мислення.
Розуміння природи порівняння та вміння його інтерпретувати є необхідною умовою повноцінного сприйняття художньої літератури, розвитку читацької компетентності та естетичного смаку.