Оскар Уайльд "Щасливий принц": переказ

У місті на високій колоні стоїть статуя Щасливого Принца. Він увесь вкритий золотими листочками, має сапфіри замість очей і рубін на руків'ї шпаги. Міщани милуються його красою і по-різному про нього відгукуються: хтось хвалить його як витвір мистецтва, хтось – як приклад слухняності й терпіння.

Одного разу вночі прилетіла до міста Ластівка. Вона відстала від своїх подруг, бо влітку закохалася в Очерет. Але коли настав час летіти в теплі краї, Очерет відмовився залишати рідне місце. Ластівка розчарувалася й вирішила наздогнати зграю сама. Втомлена після довгого перельоту, вона обрала для ночівлі місце біля статуї Принца.

Та зненацька на неї почали капати великі краплі. Це були сльози Принца. Ластівка здивувалася і запитала, чому він плаче. Принц розповів, що за життя він не знав смутку й жив у розкошах, але тепер із високого п'єдесталу бачить усі біди й страждання міста. Він бачив убогу кравчиху, що вночі шила сукню для придворної дами, а її маленький син лежав хворий і просив апельсинів. Принц попросив Ластівку забрати рубін з його шпаги й віднести жінці, щоб вона могла купити ліки та фрукти. Спершу Ластівка не хотіла, бо квапилась до Єгипту, але пожаліла Принца й погодилась.

Вона виконала доручення, принесла рубін у хату бідної кравчихи і освіжила крильцями чоло гарячкового хлопчика. Коли повернулася, Принц похвалив її за добрий вчинок. Хоч надворі було холодно, Ластівка почувалася зігрітою добром.

Наступного дня Ластівка вирішила вже точно вирушати до Єгипту, але ввечері повернулася попрощатися. Та Принц знову попросив про допомогу: він бачив молодого драматурга, який мерз і голодував у мансарді, не маючи сил дописати свою п'єсу. Принц попросив віддати йому один із своїх сапфірів-очей. Ластівці було шкода його, але вона підкорилася й віднесла коштовний камінь письменникові.

Ластівка віднесла сапфір з ока бідному драматургу, що мерз у холодній мансарді. Юнак був у захваті, знайшовши дорогоцінний камінь серед зів'ялих фіалок. Він зрадів, бо зможе закінчити свою п'єсу.

Наступного дня Ластівка знову подумала про Єгипет, і ввечері прилетіла до Принца, щоб попрощатися. Принц благає її залишитися ще на одну ніч. Він розповідає про маленьку дівчинку, що торгує сірниками. Вона впустила їх у рів і тепер плаче, бо боїться батькових побоїв. Принц просить Ластівку виклювати друге його око й віднести їй.

Спершу Ластівка відмовляється, бо Принц стане зовсім сліпий. Але Принц просить знову — і Ластівка погоджується. Вона викльовує друге око, відносить його дівчинці, і та весело біжить додому. Ластівка вирішує залишитися з Принцом назавжди, бо він тепер сліпий і самотній.

Весь наступний день вона сидить біля нього і розповідає про далекі країни — про Ніл, піраміди, Сфінкса, ібісів, купців і дивних істот. Принц слухає її й каже, що найбільше диво на світі — це людські страждання. Він просить Ластівку облетіти місто й розказати, що вона побачить.

Ластівка бачить розкіш і веселощі багатих, а ще злидні й холод нужденних дітей. Вона розповідає Принцу, і той просить її зняти з нього всю позолоту й роздати бідним. Ластівка знімає золоті листочки один по одному й несе людям. Діти радіють, бо з'являється хліб і сміх на вулицях.

Та настає зима. Починається мороз, сніг, вітер. Ластівці дедалі важче жити, але вона не залишає Принца через свою любов і вірність. Вона ледве добуває крихти хліба й намагається зігрітись, але сили тануть. Зрештою вона розуміє, що вмирає. В останній раз підлітає до Принца, прощається, цілує його в губи — і помирає біля його ніг. У цей самий момент серце Принца розколюється навпіл від лютого морозу.

Вранці мер міста й радники бачать потемнілу, облуплену статую без очей і вирішують знести її як «непотрібну». Статую розплавляють, але свинцеве серце не топиться — його викидають на смітник, де лежить мертва Ластівка.

Але Бог посилає ангела принести Йому дві найцінніші речі з міста. Ангел приносить свинцеве серце та мертву пташку. Бог каже, що вибір Ангела правильний, бо це справді найдорожче, що було в місті.