"Сонет 130": аналіз сонета Шекспіра

29 травня 2025 р.•

Сонет «130» Вільяма Шекспіра належить до найвідоміших антипетраркістських сонетів та розкриває тему зображення коханої у реалістичному світлі без ідеалізації, властивої традиційній любовній поезії.

Паспорт твору

Автор: Вільям Шекспір

Літературний рід: лірика

Жанр: сонет (реалістичний антипетраркістський сонет)

Напрям, течія: Відродження (Ренесанс)

Віршовий розмір: п'ятистопний ямб

Римування: перехресне у катренах (АБАБ) та суміжне у терцетах (СС)

Строфа: три катрени + заключний двовірш (класична структура англійського сонета)

Тема та ідея

Тема: зображення коханої у реалістичному світлі без ідеалізації, властивої традиційній любовній поезії.

Ідея: істинна любов не потребує фальшивих вихвалянь; щирість почуттів важливіша за зовнішню досконалість.

Провідний мотив

У творі звучить мотив критики надмірних поетичних перебільшень у змалюванні жіночої краси.

Художньо-стильові особливості

У сонеті використано іронію, реалізм, відхід від традиційного піднесеного зображення коханої.

Художні засоби

Порівняння: "Її очей до сонця не рівняли", "І дише так вона, як дишуть люди".

Антитеза: ідеалізований образ коханої у традиційній поезії vs. реальний образ коханої у сонеті.

Метафори: "Корал ніжніший за її уста".

Епітети: "чорного коса густа", "пліч її овали".

Іронія: підкреслюється у контрасті з традиційним зображенням жіночої краси.

Образи та символічні образи

Кохана ліричного героя — не ідеалізована богиня, а реальна жінка.

Традиційні символи краси (сонце, корал, троянди, конвалії, музика) — використовуються, щоб заперечити їхню відповідність реальному образу.

Історичний контекст

Цей сонет Шекспіра є контрастом до традиційних петраркістських сонетів, які зображували жінку як недосяжний ідеал. Шекспір, навпаки, показує реалістичний, але водночас люблячий погляд на кохану. Останній двовірш підсумовує основну думку твору: справжня любов не залежить від зовнішності та лестощів.