"Страшні слова, коли вони мовчать": аналіз вірша Ліни Костенко
14 січня 2026 р.•
Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліни Костенко належить до філософської лірики та є роздумом, медитацією про суть мистецтва та роль слова в житті людини. Твір утверджує думку про велику відповідальність митця перед людьми за свої слова та творіння.
Паспорт твору
Автор: Ліна Костенко
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш (роздум, медитація)
Вид лірики: філософська
Напрям: модернізм
Течія: неоромантизм
Система віршування: силабо-тонічна
Віршовий розмір: 5-стопний ямб
Римування: перехресне (абаб)
Строфа: нестрофічна будова
Тема: слово в житті людини, сутність поезії
Ідея: утвердження думки, що «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі», що «страшні слова, коли вони мовчать» у той момент, коли вони повинні бути сказані поетом як особистістю й громадянином
Тематика та проблематика
Провідний мотив: ліричного роздуму про суть мистецтва, роль слова в житті людини.
Поетка роздумує про велику відповідальність митця перед людьми за свої слова, творіння, адже до нього прислухаються, йому вірять.
Як важливо сказати щось своє, неповторне, вагоме, яке б зачепило душу людини, підтримало її, розрадило.
Ліна Костенко переконана: якщо ти справжній поет, то твоя «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова, які є головною думкою поезії, стали афоризмом.
Хай буде напружена праця душі, муки творчості, щоб знайти оте єдине, неповторне слово, яке залишиться в пам'яті й у серцях людей.
Художні засоби
Оксиморон: «слова мовчать» — протиставлення, що підкреслює трагедію мовчання, коли слова повинні бути сказані.
Епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик» — підкреслюють важливість та силу слова.
Метафори: «слова мовчать», «причаїлись» — уособлення слів, що показує їхню силу та важливість.
Антитеза: «краса й потворність», «асфальти й спориші» — протиставлення, що підкреслює контрастність світу та потреба в слові для його осягнення.
Афористичність мови: «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» — формулювання стало афоризмом.
Символічні образи
Ліричний герой — поет, що усвідомлює свою відповідальність перед людьми, розуміє важливість слова.
Слово — центральний образ твору, символ мистецтва, творчості, здатності впливати на душу людини.
Поезія — неповторність, безсмертний дотик до душі, щось унікальне та незамінне.
Асфальти, спориші — символи сучасного світу, де потрібно знайти своє слово, свій голос.
Краса й потворність — протиставлення, що показує складність світу та роль поезії в його осягненні.
Художньо-стильові особливості
Вірш має філософський характер, це роздум про сутність мистецтва та роль поета в суспільстві.
Афористичність мови — формулювання «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» стало афоризмом.
Напруженість та уважність до кожного слова підкреслює важливість поетичної творчості.
Медитативність — вірш є роздумом, що спонукає до розмислів про відповідальність митця.
Композиція
Вірш має нестрофічну будову, що підкреслює єдність думки та напруженість міркування.
Композиція побудована на розкритті головної ідеї про відповідальність поета та важливість слова.
Назва вірша «Страшні слова, коли вони мовчать» стає лейтмотивом, що проходить через увесь твір.
Ідейний зміст
Вірш утверджує думку про велику відповідальність митця перед людьми за свої слова, творіння, адже до нього прислухаються, йому вірять.
Поетка показує, що важливо сказати щось своє, неповторне, вагоме, яке б зачепило душу людини, підтримало її, розрадило.
«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» — це афоризм, що виражає сутність справжньої поезії.
«Страшні слова, коли вони мовчать» у той момент, коли вони повинні бути сказані поетом як особистістю й громадянином. Тому хай буде напружена праця душі, муки творчості, щоб знайти оте єдине, неповторне слово, яке залишиться в пам'яті й у серцях людей.
Коментарі