"Теплий хліб" Паустовський: переказ твору

Вороний кінь був поранений в ногу снарядом, коли кавалерія проходила через село Бережки. Командир залишив пораненого коня в селі, і коня взяв до себе мірошник Панкрат – «швидкий на роботу, сердитий старий», якого діти вважали чаклуном. Його млин давно не працював.

Панкрат вилікував коня, кінь залишився при млині і допомагав мельникові лагодити греблю. Але Панкрату важко було прогодувати коня, і кінь почав ходити по дворах жебракувати. Він стукав мордою в хвіртку, і йому щось та виносили – бурякової гички, або черствого хліба, або солодку морквину. У селі коня вважали загальним, і кожен намагався його нагодувати.

В Бережках жив зі своєю бабцею Філька – хлопчик мовчазний, недовірливий, на прізвисько Ну Тебе. Улюбленим виразом Фільки було: «Та ну тебе!»

Одного разу поранений кінь постукав мордою в хвіртку до фільчиної бабці. Вдома був тільки Філька, який жував шматок хліба, круто посипаний сіллю. Філька знехотя вийшов за хвіртку, а кінь потягнувся до хліба. Філька розмаху вдарив коня по губах. Кінь відсахнувся, а Філька закинув хліб в сніг і закричав коню, щоб той копав його мордою з-під снігу.

Після цього випадку в Бережках стали творитися дивні справи. Сльоза скотилася у коня з очей. Кінь заіржав жалібно, протяжно, змахнув хвостом, і негайно в голих деревах, в огорожах і пічних трубах завив, засвистів пронизливий вітер, роздув сніг, запорошив Фількові горло. Почалася справжня сніжна буря, і Філька ледь знайшов двері в хату.

Заметіль стихла лише надвечір, а до ночі вдарив сильний мороз. Бабка Фільки плакала, сказала, що, напевно, замерзли колодязі і тепер людей чекає загибель – води немає, борошна теж, а млин працювати тепер не зможе, бо річка замерзла.

Бабка розповіла Фільке історію: через село йшов старий солдат, який в одній хаті попросив хліба. Господар хати, злий мужик, жбурнув черству скоринку на підлогу зі словами: «Ось тобі! Жуй!» Солдат сказав, що не може підняти хліб з підлоги, так як замість ноги у нього деревинка, на що мужик відповів, що якщо голодний, то підніме. Солдат зумів підняти хліб, а коли підняв, то побачив, що він весь зелений від цвілі, тобто – отрута. Солдат вийшов на вулицю, свиснув, почалася завірюха, а потім ударив лютий мороз. Мужик той помер від «охолодження серця».

Філька став питати, що ж робити тепер. Бабка відповіла, що потрібно сподіватися на те, що виправить цей злий чоловік те, що створив. Вночі Філька зліз з печі, одягнув кожушок і побіг до млина. Він постукав у віконце Панкратової хати. Мельник посадив хлопчика до грубки і звелів розповідати. У сльозах, Філька розповів Панкрату про все і запитав, що тепер робити.

Панкрат відповів: «Винайти порятунок від холоднечі. Тоді перед людьми зовсім не буде твоєї провини. І перед пораненим конем – теж. Будеш ти чиста людина, весела». Філька нарешті придумав спосіб: як тільки розвидниться, він вирішив зібрати хлопців зі всього села і прорубати лід біля лотка біля млина до води. І як тільки вода потече на колесо, Панкрат повинен буде запустити млин.

Стояв сильний мороз. На річці стукали ломи, тріщало багаття – і старий, і малий з самого світанку сколювали лід біля млина. Ніхто не помітив, що після полудня подув теплий вітер і «в повітрі запахло весною, гноєм».

До вечора, коли біля млина з'явилася перша ополонка, прилетіла стара сорока. Млин почав молоти зерно, і сипалася в мішки гаряча мука. Вночі по селу стояв запах теплого хліба з рум'яною скоринкою.

На наступний ранок Філька разом з хлопцями прийшов до млина. У його руках був буханець свіжого хліба, а маленький хлопчик Миколка тримав дерев'яну сільничку з великою жовтою сіллю. Філька йшов миритися з конем.

Панкрат відчинив ворота сарая, випустив коня. Кінь вийшов, витягнув голову, заіржав – почув запах свіжого хліба. Філька розламав буханець, посолив хліб з сільнички і простягнув коню. Але кінь хліба не взяв, почав дрібно перебирати ногами, позадкував у сарай. Злякався Фільки. Тоді Філька перед усім селом голосно заплакав.

Панкрат став умовляти коня не лякатися і миритися з Фількою. Кінь похитав головою, подумав, потім обережно витягнув шию і взяв нарешті хліб з рук Фільки м'якими губами. З'їв один шматок, обнюхав Фільку і взяв другий шматок. Філька посміхався крізь сльози, а кінь жував хліб, пирхав. А коли з'їв весь хліб, поклав голову Фількові на плече, зітхнув і закрив очі від ситості і задоволення.