"Теплий хліб" Паустовський: скорочений переказ

«Коли кавалеристи проходили через село Бережки, німецький снаряд розірвався на околиці і поранив у ногу вороного коня». Коня взяв до себе мірошник Панкрат. Млин давно не працював, але вітряковий пил нібито в'ївся в Панкрата навічно. «Панкрат був швидкий на роботу, сердитий старий, і хлопці вважали його чаклуном».

Мірошник коня вилікував. Той став возити на млин все, що потрібно було для лагодження греблі. Панкрату було важко прогодувати коня – і той «почав ходити по дворах жебракувати». Йому виносили то бурякове бадилля, то черствого хліба, а то навіть солодку морквину. Вважали, що «кінь громадський» та ще й поранений, «постраждав від ворога».

У селі жив зі своєю бабусею мовчазний недовірливий хлопчик Філька на прізвисько Ну Тебе. Він і хлопцям, і своїй бабусі відповідав так: «Та ну тебе!»

Одного разу теплим сірим днем поранений кінь постукав мордою в хвіртку до фільчиної бабці. Старої не було вдома. Хлопчисько сидів за столом, жував житній хліб, круто посипаний сіллю. Вийшов Філька у двір. Кінь потягнувся до хліба... А Філька вдарив коня по губах і закинув хліб в пухкий сніг:

– На вас, на волоцюг НЕ напасешся! Іди, копай його мордою з-під снігу!

«І ось після цього зловтішного окрику і трапилися в Бережках ті дивовижні справи...»

«Сльоза скотилася у коня з очей...» Страшний мороз впав на село. Почалася заметіль. Вона свистіла так, як «свистить кінський хвіст, коли розсерджений кінь б'є ним себе по боках».

Бабка ледве добралася додому і сказала, що мороз такий, що колодязі замерзли і річка замерзла. Неминуча загибель чекає всіх: води немає і хліб молоти не можна.

Бабка розповіла, що такий мороз впав на округу сто років тому від злоби людської. Птахів побив і так виморозив рослини, що «десять років після того і не цвіли ні дерева, ні трави».

Проте вночі Філька побіг до мельника. Панкрат втягнув хлопчика за комір в хату. У сльозах, Філька все розповів мельнику.

– Виходить, що через тебе всім пропадати! – Зітхнув мельник. – Безглуздий ти громадянин!

Філька задумався – і придумав. Усіх хлопців зібрати – і рубати лід біля млина. Потече вода, можна буде провернути колесо – млин розігріється і почне молоти. Буде і вода, і мука.

І лід спільними зусиллями перемогли! Правда, допоміг ще й теплий вітер. Млин запрацював, колесо закрутилося, потекло в мішки гаряче борошно...

«Жінки місили туге солодке тісто... Вночі по селу стояв такий запах теплого хліба з рум'яною скоринкою «з пригорілими до дінця капустяним листям, що навіть лисиці вилізли з нір...»

Філька приніс коневі буханець свіжого хліба, а «зовсім маленький хлопчик Миколка тримав дерев'яну сільничку з великою жовтою сіллю».

Кінь не відразу прийняв дар: позадкував. «Тоді Філька перед усім селом голосно заплакав».

Тоді кінь узяв хліб з рук Фільки. «А коли з'їв весь хліб, поклав голову Фількові на плече, зітхнув і закрив очі від ситості і задоволення. Всі посміхалися, раділи...»