«Тиша морська» Лесі Українки аналіз

Вірш «Тиша морська» Лесі Українки — це ліричне оспівування краси морського пейзажу та мрійливого настрою. Аналіз твору допоможе підготувати літературний паспорт.

«Тиша морська» аналіз (паспорт)

Автор: Леся Українка

Рік написання: 1890

Рід: лірика

Жанр: вірш

Тема: зображення казкової краси морської тиші, коли в морі ледве хлюпочуть хвилі і сяє сонечко.

Ідея: возвеличення приємного почуття душевного комфорту, насолоди від гарної погоди на морі.

Основна думка: приємна погода сприятливо впливає на внутрішній стан людини, її настрій.

Художні засоби «Тиша морська»

Повторення: «ледве-ледве»

Риторичні оклики: «Що бува негода в світі!»; «Золотим шляхом поплисти!»

Епітети: «полудневий час гарячий», «ясне небо, море, хмарки, сонце», «злотиста блакить», «тихий плескіт», «хвилечка перлиста», «стежечка злотиста», «щире золото», «золотий шлях»

Метафори: «колихає море хвилі», «рине хвилечка», «в'ється стежечка», «золото спадає», «шлях, що проложило сонце»

Персоніфікація: колихає море хвилі, проложило сонце

Пестливі слова: хвилька, хмарки, човенце

Ліричний зміст твору

Леся Українка любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця країна світла та злотистої блакиті навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко.

Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю. Вона мрійлива, захоплена красою, смілива та рішуча.

Човен у поезії символізує долю людини.

Зорові та слухові образи

Зорові образи: «золотиста блакить», «стежечка золотиста», «вітрила білі» та ін.

Слухові образи: «тиша в морі», «з тихим плескотом на берег рине хвилечка», «ледве-ледве колихає море хвилі», хтось «стиха весла підіймає», «тихий плескіт» та ін.

«Тиша морська» читати

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна світла

Та злотистої блакиті,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!

Тиша в морі… ледве-ледве

Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,

Стиха весла підіймає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,

А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.

Не страшні для мене вітри,

Ні підводний каміння, —
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.

Євпаторія

1890, 16 серпня

Питання до твору

Які назви кольорів вжито в поезії? У вірші є такі кольори: гарячий, білий, злотистий. (Злотиста блакить, вітрила білі, стежечка злотиста, щире золото, золотим шляхом)

Чого не боїться героїня поезії? Вона не боїться підводного каміння. Тобто, не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю.

Коли Леся Українка написала вірш? Де був написаний вірш? Поетеса написала вірш у 1890 р. 16 серпня. Лесі було 19 років. Він був написаний у Євпаторії.

Край, в якому перебувала героїня твору, Леся Українка називає краєм...? вічного проміння