«Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь»: аналіз літопису

24 жовтня 2025 р.•

Літописна легенда «Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь» розповідає про заснування Києва. Це один з найважливіших текстів давньоукраїнської літератури, що зберіг для нас історію початків нашої держави.

Паспорт твору

Жанр: Літописна легенда
Рід літератури: епос

Тема: зображення історичного початку Київської держави, її перших правителів та розвитку упродовж часів княжої доби.

Ідея: уславлення історичних осіб, які зробили внесок у розквіт Української держави. Збереження пам'яті про засновників Києва.

Головні герої: Кий, Щек, Хорив — брати-засновники Києва; Либідь — їхня сестра.

Особливості композиції

Початок — опис родів полян та місцевості, де вони жили.

Основна частина — розповідь про братів і заснування Києва, їхні мандри та діяльність.

Закінчення — опис життя різних слов'янських племен, їхніх звичаїв і обрядів.

Сюжет літопису

Колись на землях полян жили три брати — Кий, Щек і Хорив — та їхня сестра Либідь. Кий оселився на горі, де тепер Боричів узвіз, Щек на горі Щекавиці, а Хорив на Хоревиці. Вони збудували місто на честь старшого брата й назвали його Києвом.

Навколо міста був густий ліс, повний звіра, а самі люди були розумні й називалися полянами.

Деякі казали, що Кий був простим перевізником на Дніпрі, але літописець заперечує це: Кий був князем свого роду, ходив аж до Царгорода (Константинополя), де його прийняли з великою пошаною.

Повертаючись назад, він дійшов до Дунаю й там заклав невеликий городок, що назвали Києвець, але не зміг там оселитися через сусідні племена, тож повернувся у свій Київ, де й помер. Там же померли його брати та сестра.

Після їхньої смерті їхній рід князював у полян. Інші племена мали свої княжіння: древляни, дреговичі, словени в Новгороді, полочани на річці Полоті, сіверяни. А на Волзі та Двіні жили кривичі. Також були племена весь, меря, мурома, черемиси, мордва — кожне зі своєю мовою.

Звичаї слов'янських племен

Радимичі й в'ятичі походили від двох братів-ляхів: Радима й В'ятка. Радим осів на Сожі, а В'ятко на Оці.

Усі ці племена мали різні звичаї:

Поляни були лагідні, шанували старших, мали спокійні шлюбні традиції: наречену приводили до дому напередодні весілля.

Древляни викрадали жінок біля води.

Радимичі, в'ятичі та сіверяни жили в лісах, не мали сталої форми шлюбу: збиралися на ігрища й там домовлялися про викрадення наречених. При похованнях спалювали померлих на колоді, а кістки зберігали в посудині на стовпах при дорозі.

Так жили і розвивалися слов'янські племена на Русі.

Характеристика літопису

У цьому літописі розповідається про заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хоривом і їхньою сестрою Либідь. «Кий сидів на горі, де сьогодні Боричів яр, Щек сидів на горі, що нині називається Щекавиця, а Хорив на третій горі, що від нього прозвалася Хоривиця. І поставили город на ім'я найстаршого брата і дали йому ім'я Київ».

Особливості твору:

Поєднання історичних фактів з легендарними мотивами
Використання топонімів (Щекавиця, Хоревиця, Київ) — назви гір зберігаються до сьогодні
Звернення до народних звичаїв та обрядів різних племен
Документальність викладу
Прагнення зберегти історичну правду

Значення літопису

Цей літописний текст має величезне значення для української історії та культури. Він зберіг для нащадків пам'ять про засновників Києва, про їхні імена та діяння.

Літопис показує, що Київ не виник випадково — його заснували мудрі князі, які мали визнання навіть у Візантії. Це піднімає престиж нашої столиці та всієї української держави.

Текст також цінний тим, що описує побут, звичаї та обряди різних слов'янських племен. Це унікальне джерело інформації про життя наших предків.

Назви гір Києва (Щекавиця, Хоревиця, Боричів узвіз) зберігаються до сьогодні, що є живим зв'язком з давньою історією. Це нагадує нам про наше коріння, про тих, хто заклав основи нашої держави.

Літопис вчить нас шанувати історію, пам'ятати своїх предків, берегти традиції. Він показує, що Україна має древню і славну історію, якою ми маємо пишатися.