"У синьому небі я висіяв ліс...": аналіз вірша Миколи Вінграновського
23 грудня 2025 р.•
Вірш «У синьому небі я висіяв ліс...» Миколи Вінграновського, написаний у 1965 році, належить до інтимної лірики та зображує ліричного героя, який висіває ліс у небі та сни в морі, аби увіковічнити своє почуття. Твір уславлює кохання як безмежне джерело творчого запалу та гармонії світу.
Паспорт твору
Автор: Микола Вінграновський
Рік написання: 1965
Жанр: ліричний вірш
Літературний рід: лірика
Напрям, течія: модернізм, символізм
Вид лірики: інтимна
Віршовий розмір: чотиристопний амфібрахій; закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним і знов ненаголошеним (U_U)
Римування: перехресне (АБАБ) у першій і другій строфі, кільцеве (АББА) – у третій та четвертій. Рими точні: ліс – беріз, люба – дуба, сни – весни, глеї – твоєї, ізійдуть – замруть, морі – морі, хода – тверда, стебла – тебе
Строфа: вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній (чотиривірші-катрени)
Тематика та проблематика
Тема: ліричний герой висіває ліс у небі та сни в морі, аби увіковічнити своє почуття.
Ідея: возвеличення кохання, що наснажує людину, дарує сили, преображає її світ і супроводжує протягом усього життя.
Провідні мотиви:
- кохання як безмежне джерело творчого запалу
- гармонія світу в любові
- вічність почуттів
- єдність людини і природи
Простежується умовна сюжетна лінія: ліричний герой «висіває ліс у небі», потім «висіває сни в морі», тобто творить простір для своєї любові-мрії — відчувається світлий настрій очікування; ліс та сни оживають, являючи образ коханої (кохання стає частиною природи) — усвідомлення швидкоплинності часу; осмислення прожитого поруч із коханою — почуття спокою наприкінці.
Художні засоби
Епітети: «синє небо», «синє море», «синій глей», «дубовий костур», «вечірня хода», «тверда дорога»
Метафори: «У синьому небі я висіяв ліс» — почуття, як зерно, проростає й живе у всесвіті; «У синьому морі я висіяв сни» — герой розсіює свої мрії в надії, що вони збудуться; «небо з тебе», «море із тебе» — символічне перетворення любові на частину природи
Уособлення: «ліс зашумить», «сни ізійдуть і являть…, і так і замруть»
Анафора: «У синьому небі…», «У синьому морі…» — підсилює медитативність вірша
Риторичне звертання: «…,любов моя люба,…»
Антитеза: не прямо, але натяк у поєднанні реального (дорога, костур) та досконалого (небо, море, ліс)
Тавтологія: «любов моя люба»
Перелічення: «І ти біля мене, і птиці, і стебла»
Звукопис: «ліс зашумить»
Інверсія: «дорога тверда», «являть вони»
Алітерація звуків [с], [н] та [м]
Символічні образи
Ліричний герой — закохана натхненна людина, яка бачить і відчуває любов усюди (у природі, небі, морі) та віддано проносить її в серці через усе життя.
Небо — символ привілля, свободи, можливо й духовного начала. У небі герой висіває ліс із дубів і беріз — метафора чистоти та природної гармонії.
Ліс із дубів і беріз — метафора чистоти та природної гармонії. Ліс «зашумить», стане частиною всесвіту, символізує вічність почуттів.
Море — і глибина почуттів, і хвилювання, може також символізувати найдорожчі спогади; море як і кохання ліричного героя – безмежне, живе, змінне, але незнищенне. У морі герой висіває сни, що «ізійдуть і являть…, і так і замруть».
Синій глей — символ зв'язку земного та небесного, де зростає кохання.
Художньо-стильові особливості
Повтори створюють м'який мелодійний ритм, відчуття колискової.
Філософічність у поєднанні реального й метафоричного; піднесене ставлення до природи і любові.
Багатообразна мова, сповнена прихованих символів.
Плавний перехід емоцій робить вірш глибоким.
Ритмічна організація (амфібрахій) створює плавність та мелодійність, що підкреслює медитативний настрій твору.
Композиція
Вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній. Композиція побудована на розгортанні образу — від висівання лісу в небі до висівання снів у морі, від творіння простору для кохання до усвідомлення вічності почуттів.
Перші дві строфи мають перехресне римування, останні дві — кільцеве, що створює варіативність ритму та підкреслює циклічність, вічність почуттів.
Анафора «У синьому небі…», «У синьому морі…» об'єднує образи та підкреслює єдність простору кохання.
Ідейний зміст
Вірш уславлює кохання як безмежне джерело творчого запалу, що наснажує людину, дарує сили, преображає її світ і супроводжує протягом усього життя.
Твір показує, що справжнє кохання стає частиною всесвіту — ліс, висіяний у небі, та сни, висіяні в морі, увіковічнюють почуття, роблять його вічним.
Через поєднання реального (дорога, костур) та досконалого (небо, море, ліс) поет показує гармонію світу в любові, єдність людини і природи.
Вірш передає світлий настрій очікування та осмислення прожитого поруч із коханою, показуючи, що справжнє кохання супроводжує людину через усе життя, створюючи простір гармонії та краси.
Коментарі