Феофан Прокопович «Владимир»: аналіз трагедокомедії

26 липня 2024 р.•

Трагедокомедія «Владимир» Феофана Прокоповича, написана у 1705 році, є знаковим твором української літератури епохи бароко. П'єса не лише зображує визначну історичну подію — прийняття християнства князем Володимиром, — але й слугує алегорією на реформаторську діяльність Петра І, сучасника автора.

Історичний та алегоричний плани

Твір має два основні плани: історичний та алегоричний. Історичний план відтворює події кінця X століття, пов'язані з хрещенням Русі. Алегоричний план проводить паралелі між князем Володимиром, який впроваджує нову віру, та Петром І, який проводив кардинальні реформи, наштовхуючись на опір консервативних кіл, зокрема духовенства. Таким чином, п'єса стає гострою сатирою на супротивників прогресу.

Тема, ідея та основна думка

Тема: зображення процесу прийняття християнства на Русі та боротьба нового, прогресивного світогляду зі старим, язичницьким.

Ідея: викриття та висміювання невігластва, користолюбства та консерватизму язичницьких жерців, що алегорично вказує на противників реформ Петра І.

Основна думка: необхідність боротьби за прогрес, освіту та державні перетворення проти застою та відсталості.

Жанр та композиція

Жанр: сам автор визначив жанр твору як трагедокомедію, оскільки серйозний, патетичний зміст поєднується з комічними сценами та персонажами (язичницькі жерці Жеривол, Курояд, Пияр).

Композиція: п'єса побудована за канонами класицистичної драми: складається з п'яти актів, має пролог та епілог. Дія відбувається протягом короткого часу і зосереджена навколо однієї центральної події.

Головний конфлікт та персонажі

Головний конфлікт твору — це боротьба між старим і новим, язичництвом і християнством. Цей конфлікт втілюється у протистоянні двох груп персонажів:

Прихильники нового: князь Володимир, його сини Борис і Гліб, грецький Філософ, воєначальники. Вони уособлюють мудрість, державницький підхід та прагнення до прогресу.
Захисники старого: жерці Жеривол, Курояд, Пияр. Їхні імена є промовистими характеристиками, що вказують на ненажерливість, жадібність та пияцтво. Вони зображені як невігласи та шахраї, що маніпулюють народом заради власної вигоди.

Образ Володимира є центральним. Автор показує його внутрішню боротьбу, сумніви та вагання, але зрештою князь робить свідомий вибір на користь нової віри, керуючись обов'язком перед державою.

Мова та стиль

П'єса написана тогочасною українською книжною мовою з великою кількістю церковнослов'янізмів. Віршовий розмір — силабічний (переважно 13-складовий).