"Всякому місту — звичай і права...": аналіз пісні Григорія Сковороди
27 січня 2025 р.•
Пісня "Всякому місту — звичай і права..." є 10-ю піснею зі збірки "Сад божественних пісень" Григорія Сковороди та належить до філософсько-сатиричної лірики. Твір розкриває широку картину суспільних порядків тогочасного суспільства, висміює соціальні вади та утверджує совість як основу справді людського життя.
Паспорт твору
Автор: Григорій Сковорода
Літературний рід: філософсько-сатирична лірика
Жанр: вірш (10-та пісня зі збірки "Сад божественних пісень")
Напрям (течія): бароко
Система віршування: силабо-тонічна з елементами силабічної
Віршовий розмір: 4-стопний дактиль
Римування: паралельне (ааббвв)
Строфа: 5 строф по 6 рядків; у перших трьох строфах останні два рядки виконують роль рефренів (повторів, приспівів)
Тема та ідея
Тема: змалювання широкої картини тогочасних суспільних порядків, соціальних вад суспільства і надання їм певної оцінки.
Ідея: висміювання суспільних вад (здирництва, пияцтва, бюрократії тощо). Утвердження совісті як основи справді людського життя, завдяки якій не страшна смерть, якій все одно "мужик то чи цар — все пожере, мов солому пожар". Сатиричне викриття неправедного способу життя людей різних соціальних прошарків, які "марноти цього світу" визнали ціннішими, ніж життя по совісті перед обличчям Бога.
Композиція
У 1 строфі автор показує, що кожен у цьому світі вільний вибирати свій спосіб життя. У 2-4 строфах показує, що саме вибирають сучасники: підлабузництво, здирництво, пияцтво, розпусництво та ін. У 4 строфі протиставляє їхній вибір своєму як життя дурних, божевільних, безбожних людей життю розумному, совісному, у Богові (адже Бог є совість). У 5 строфі показує, що перед обличчям смерті всі рівні: на той світ нічого не візьмеш, зате лише совісна людина не боятиметься її приходу.
Образна система
Ліричний герой — людина, яка роздумує над сенсом людського існування, боїться померти "без ума", божевільною, тобто такою, якими стали люди, що живуть навколо неї не по совісті.
Люди, які забули про совість — персонажі, які віддалися марним радостям цього, матеріального, світу: Петро-кар'єрист, Федька-купець, модник, лихвар, землевласник-магнат, скотозаводчик, затятий багатій-мисливець, гуляка, облудний юрист, пустопорожній студент, нерозбірливий коханець.
Смерть — замашна коса, перед обличчям якої всі рівні.
Символи: місто, чини, гроші, будинки, коса смерті ("страшна сталь") — усе це марноти матеріального світу.
Художні засоби та стилістичні фігури
У творі використано широкий арсенал художніх засобів: паралелізм, антитеза, інверсія, анафора, повтор, фразеологізм, епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, символ. Ці засоби допомагають створити сатиричний ефект та підкреслити протиставлення між життям по совісті та життям для марнот.
Історичне значення
Пісня Григорія Сковороди стала дуже популярною, увійшовши до репертуару кобзарів і лірників. Її популярність підтверджується й тим фактом, що Іван Котляревський увів її до канви драми "Наталка Полтавка", де її в дещо видозміненому варіанті виконує возний Тетерваковський.
Творчістю Григорія Сковороди фактично завершується епоха бароко не лише в українській культурі, а й у європейській. У його піснях уже виразно помітні впливи народної пісної традиції й силабо-тонічного віршування.
Коментарі