«Я пам'ятник собі поставив»: аналіз вірша Пушкіна

3 жовтня 2025 р.•

«Я пам'ятник собі поставив незотлінний» – програмний твір Олександра Пушкіна про покликання поета і вічність справжнього мистецтва. У цьому вірші поет продовжує традицію ще античного поета Горація, розмірковуючи про безсмертя творчості.

Літературний паспорт вірша

Автор: Олександр Сергійович Пушкін

Рік написання: 1836

Рік публікації: 1840 (з цензурними обмеженнями), 1937 (повний текст)

Жанр: ода

Напрям лірики: громадянська, філософська

Тема: покликання поета і поезії, безсмертя творчості

Ідея: пам'ять про поета – у його творчому доробку. Справжнє мистецтво вічне й вище за будь-які матеріальні споруди.

Віршовий розмір: ямб

Композиція: класична п'ятистрофна. Перша строфа підносить поета над суспільством і часом, остання – говорить про його божественне призначення. Думка розвивається послідовно.

Епіграф: «Exegi monumentum» («Я воздвиг памятник») – взято з твору Горація, знаменитого римського поета (65-8 рр. до н. е.)

Історія написання

Пушкін написав «Я пам'ятник собі поставив незотлінний» у 1836 році – за кілька місяців до своєї загибелі на дуелі. За життя автора вірш не публікували.

Як відомо, у день смерті Пушкіна його друг В. А. Жуковський за наказом царя опечатав кабінет поета. Завдяки Жуковському «Я пам'ятник собі поставив незотлінний» уперше вийшов друком 1840 року з деякими цензурними обмеженнями.

І тільки 1937 року цей вірш опублікували без правок, у повному обсязі, так, як його написав Пушкін.

Що Пушкін вважає своїм пам'ятником

Пам'ятник незотлінний – це синонім мистецтва, покликання митця. Воно вічне й вище за будь-які земні споруди.

Пушкін у вірші уважає, що його буде пам'ятати народ за те, що він пробуджував добрі почуття й возвеличив свободу.

Поет порівнює свій «пам'ятник» з Олександрійським стовпом – гранітною колоною на Дворцовій площі в Петербурзі, зведеною на честь Олександра І. І стверджує, що його творчість вища за цей монумент:

«Тропа народна там навіки пролягла,
Олександрійський стовп, в гордливості незборний,
Йому не досягне чола»

Заслуги поета перед народом

Пушкін бачить свої заслуги перед народом у трьох речах:

«Добрі почуття плекав» – поезія має пробуджувати в людях найкращі почуття: доброту, співчуття, благородство
«У суворий вік звеличав свободу» – навіть у часи самодержавства та цензури поет проголошував ідеали свободи
«За подоланих благав» – поет заступався за декабристів, повсталих проти царської влади та покараних засланням і стратою

Ці рядки були особливо небезпечні для царської цензури, тому вірш довго не друкували без змін.

Художні засоби

Епітети:

«пам'ятник нетлінний»
«камінь непоклінний»
«лірний заповіт»
«гордий внук слов'ян»

Інверсія:

«І довго житиму я в пам'яті народу»

Метонімія:

«добрі почуття я лірою плекав» (ліра – символ поезії)

Антитеза:

Матеріальний пам'ятник (Олександрійський стовп) vs духовний пам'ятник (творчість)

Філософський зміст

Останні рядки поезії говорять про те, що справжня поезія – та, яку написано за Божим промислом, Божим велінням, а не через прагнення слави:

«Виконуй божеське, о музо, повеління,
Огуди не страшись, вінця не вимагай,
Спокійна завжди будь на кривди й на хваління
І в спір із дурнем не вступай»

І не слід звертати уваги на «блазня присуди дурні», оскільки він далекий від розуміння справжнього мистецтва.

Продовжуючи мотиви Горація про вищість мистецтва порівняно з матеріальними творіннями, про істинність таланту, даного Богом, Пушкін зобразив у своєму творі актуальні тогочасні реалії: Олександрійський стовп, кордони Російської імперії, суворий вік, звеличення свободи, благання за подоланих.

Значення вірша

У вірші Олександра Пушкіна «Я пам'ятник собі поставив незотлінний» лунають мотиви з твору Горація «До Мельпомени». Але Пушкін не просто переспівує античного поета – він створює власну поетичну декларацію.

Цей твір став своєрідним заповітом поета, його духовним заповітом нащадкам. Пушкін був впевнений у безсмертті своєї творчості і не помилився – його вірші живуть уже понад два століття і продовжують хвилювати серця читачів.