"Я стужився, мила, за тобою...": аналіз вірша Дмитра Павличка
13 грудня 2025 р.•
Вірш «Я стужився, мила, за тобою...» Дмитра Павличка належить до інтимної (любовної) та пейзажної лірики та зображує тугу ліричного героя за коханою, що виливається в його перевтілення. Твір поєднує модерністські мотиви з фольклорними традиціями, створюючи унікальний образ кохання, що народжує мистецтво.
Паспорт твору
Автор: Дмитро Павличко
Жанр: ліричний вірш / елегія
Літературний рід: лірика
Напрям, течія: модернізм, символізм
Вид лірики: інтимна (любовна) та пейзажна
Віршовий розмір: п'ятистопний хорей з пірихієм (UU); закономірність – наголошений склад чергується ненаголошеним (_U)
Римування: перехресне (АБАБ). Рими точні: тобою – журбою, мимохіть – стоїть, сонці – явороньці, небеса – роса, трина – яворина, гуде – молоде, люди – груди, поруби – журби
Строфа: вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній (чотиривірші-катрени)
Тематика та проблематика
Тема: зображення туги ліричного героя за коханою, що виливається в його перевтілення.
Ідея: оспівування краси й сили щирого почуття, з якого народжується справжнє мистецтво.
Основна думка: «Скрипку зроблять із його журби» — зі страждань та туги народжується мистецтво.
Провідні мотиви:
- метаморфоза (перетворення): людина → явір → скрипка
- екзистенційна самотність і відчуження («Сам-один між буками стоїть»)
- фатальність людської долі, приреченість («Зміряють його на поруби, розітнуть йому печальні груди»)
Художні засоби
Епітети: «весняне сонце», «кохання молоде», «печальні груди»
Метафори: «палений журбою», «з туги обернувся… в явора», «грає листя на веснянім сонці», «розітнуть йому печальні груди, / скрипку зроблять із його журби»
Уособлення: «він (явір) росте й співає явороньці», «сніг летить», «йде зима й бескидами гуде», «яворові сниться яворина», «згорає від сльози роса»
Персоніфікація: явір набуває прикмет людини
Порівняння: «в душі печаль, як небеса», «сніг летить колючий, ніби трина»
Риторичне звертання: «я стужився, мила, за тобою»
Зворотна градація: уповільнення темпу додатковою паузою, ще однією «перешкодою» взимку: «сніг лежить колючий, / ніби трина…»
Прийом паралелізму: образи природи дублюють стан героя: весна (надія), зима (кінець), звук скрипки (нове життя)
Зменшено-пестливе слово: явороньці (літота) — увиразнює ніжність ліричного героя у ставленні до коханої
Інверсія: «грає листя», «згорає роса», «йде зима», «сниться яворина», «надійдуть люди»
Алітерація [с] (передає шум вітру у кроні дерев), [р] (повторений сім разів, посилює суворість, трагізм зображуваного) та асонанс [у], [о], [а]
Символічні образи
Ліричний герой — закоханий чоловік, чутливий митець. Його глибоке й водночас неземне кохання переростає в символ, а, можливо, навіть в ідеал, який має бути в житті кожної людини.
Явір — символ самоти, очікування, нерухомої печалі. У народній творчості явір символізує душу людини. Герой «з туги обернувся… в явора» — кохання настільки глибоке, що змушує його перетворитися.
Яворина — уособлення коханої, про яку мріє герой, хоча вона залишається недосяжною. Явір «росте й співає явороньці», мріє про її кохання.
Скрипка — символ мистецтва, що народжується зі страждання; це рукотворна краса, уможливлена людською творчістю. «Скрипку зроблять із його журби» — зі страждань та туги народжується мистецтво.
Весна — відродження, але не для героя, адже його печаль занадто велика.
Зима, сніг — холод розлуки, душевна порожнеча, невідворотна смерть.
Композиція
Композиційно твір складається з наступних частин:
- Вступ (сум ліричного героя за коханою) — герой стужився за милою
- Розвиток почуття (ліричний герой стає явором, що росте й співає яворині, мріє про її кохання)
- Кульмінація (смерть явора) — «Зміряють його на поруби, розітнуть йому печальні груди»
- Розв'язка (яворова туга перевтілюється у Скрипку) — «скрипку зроблять із його журби»
Драматична історія кохання розгортається в поетовому рідному карпатському краю: наявні гірські, лісові та лicoрубські мотиви, а також поодинокі діалектизми, як-от «трина», «бескиди».
Система образів вірша будується на основі фольклорного паралелізму: герой і героїня — явір і яворина.
Сумний, мінорний настрій. Музичність, пісенність мови.
Ідейний зміст
Вірш оспівує красу й силу щирого почуття, з якого народжується справжнє мистецтво. Драматична історія кохання розгортається через метаморфозу: людина → явір → скрипка.
Твір показує, що справжнє кохання настільки глибоке, що може змусити людину перетворитися, але навіть смерть не знищує почуття — воно народжує мистецтво.
Через образ скрипки, зробленої «із його журби», поет показує, що зі страждань та туги народжується справжнє мистецтво, що живе вічно та продовжує звучати навіть після смерті коханого.
Твір поєднує модерністські мотиви з фольклорними традиціями, створюючи унікальний образ кохання як джерела творчості та мистецтва.
Коментарі