Жан-Поль Сартр: детальна біографія філософа екзистенціалізму
8 серпня 2025 р.•
Жан-Поль Сартр (1905-1980) - один з найвідоміших філософів ХХ століття, який поєднав філософію з літературою, створив екзистенціалізм та став символом ангажованого інтелектуала. Його життя та творчість відображають всі драматичні події епохи - дві світові війни, політичні ідеології та пошук свободи.
Ранні роки та освіта
Жан-Поль Сартр народився 21 червня 1905 року в Парижі. Його батько, Жан-Батіст Сартр, був морським офіцером і помер, коли синові було лише 15 місяців. Мати, Анн-Марі Швейцер, повернулася до своїх батьків у місто Ла-Рошель.
Дідусь Сартра, Шарль Швейцер, був професором німецької мови та створив для онука справжню бібліотеку. Маленький Жан-Поль зростав серед книжок, читаючи класичну літературу та філософію. Це сформувало його як інтелектуала з раннього дитинства.
У 1924 році Сартр вступив до престижної Вищої нормальної школи (École Normale Supérieure), де вивчав філософію. Там він познайомився з Симоною де Бовуар, яка стала його життєвою супутницею та інтелектуальним партнером.
Філософський дебют та феноменологія
У 1929 році Сартр закінчив Вищу нормальну школу, зайнявши перше місце на конкурсі агреже з філософії. Симона де Бовуар була другою, ставши першою жінкою, яка отримала цей диплом.
У 1933-1934 роках Сартр вивчав феноменологію в Берліні, де познайомився з філософією Гуссерля та Гайдеггера. Це значно вплинуло на формування його власних філософських поглядів.
У 1936 році Сартр опублікував "Трансцендентальність Его", свою першу філософську працю, де він критикував гуссерлівську концепцію трансцендентального Его та розвивав власне розуміння свідомості.
Літературний дебют: "Нудота"
У 1938 році Сартр опублікував свій перший роман "Нудота", який став одним з найважливіших творів екзистенціалізму. Роман розповідає історію Антуана Рокантена, який відкриває контингентність (випадковість) існування.
"Нудота" показує, як людина стикається з абсурдністю світу, де речі не мають внутрішньої необхідності. Рокантен усвідомлює, що світ просто є, без жодного сенсу або мети. Це відкриття викликає у нього нудоту - екзистенціальну тривогу.
Роман був написаний під впливом Луї-Фердинанда Селіна, який показав Сартру можливості розмовної мови в літературі. Сартр переписував "Нудоту" сім або вісім разів, шукаючи правильну форму вираження.
Друга світова війна та "Буття і ніщо"
У 1939 році Сартр був мобілізований до французької армії. Після кількох місяців на фронті він потрапив у німецький полон, де провів вісім місяців. У полоні він читав "Буття і час" Гайдеггера та писав нотатки, які стали основою для "Буття і ніщо".
У 1941 році Сартр був звільнений за медичним сертифікатом (у нього були проблеми з очима) та повернувся в окупований Париж. Тут він написав свою головну філософську працю "Буття і ніщо" (1943).
"Буття і ніщо" - це відповідь на "Буття і час" Гайдеггера. Якщо Гайдеггер говорив про Dasein (буття-тут), то Сартр стверджував, що людське буття - це "діра в бутті", ніщо, яке створює простір для свободи.
Екзистенціалізм як гуманізм
У 1945 році Сартр прочитав знамениту лекцію "Екзистенціалізм - це гуманізм", яка зробила його зіркою французької філософії. На лекцію прийшла величезна кількість людей, що свідчило про інтерес суспільства до екзистенціалізму.
Сартр стверджував, що "екзистенція передує есенції" - людина спочатку існує, а потім створює себе своїми виборами. Це означає, що людина не має попередньо визначеної природи або призначення.
Знаменита фраза Сартра "Людина приречена бути вільною" означає, що ми не можемо не бути вільними. Навіть коли ми намагаємося уникнути свободи, ми робимо це вільно. Це прокляття свободи - ми не можемо не вибирати.
Концепція свободи та відповідальності
Для Сартра свобода - це не просто можливість вибору, а фундаментальна характеристика людського буття. Людина завжди може сказати "ні", навіть у найскрутніших обставинах. Це означає, що ми завжди несемо відповідальність за свої дії.
Сартр критикував детермінізм та психоаналіз, які намагалися пояснити людську поведінку зовнішніми факторами. Він стверджував, що людина завжди може переступити через свої обставини та створити себе заново.
Концепція "погляду іншого" показує, як інші люди перетворюють нас на об'єкти. Коли на нас дивляться, ми стаємо об'єктом для іншого, втрачаємо свою суб'єктність. Це створює конфлікт між людьми, який Сартр описував фразою "Пекло - це інші".
Політична ангажованість
Після Другої світової війни Сартр став символом ангажованого інтелектуала - філософа, який втручається в політику. Він визначив інтелектуала як "людину, яка втручається в те, що її особисто не стосується".
У 1950-х роках Сартр захопився марксизмом та підтримував СРСР. Він кілька разів відвідував Радянський Союз, включаючи Україну, де бував у Києві та Одесі. Однак після радянського вторгнення в Угорщину в 1956 році він розчарувався в радянському комунізмі.
У 1960-х роках Сартр підтримував алжирську боротьбу за незалежність від Франції. Він підписав "Маніфест 121", який закликав французьких солдатів не виконувати злочинні накази. За це в його квартиру підклали вибухівку.
Відносини з Симоною де Бовуар
Сартр та Симона де Бовуар створили унікальні відносини, які тривали понад 50 років. Вони уклали "вічний пакт" - зобов'язання залишатися разом, але зберігати свободу для інших стосунків.
Ці відносини були експериментом у свободі та відповідальності. Обидва партнери мали романи з іншими людьми, але завжди поверталися один до одного. Це було практичним застосуванням сартрівської філософії свободи.
Симона де Бовуар значно вплинула на Сартра, особливо в питаннях фемінізму та політики. Її книга "Друга стать" (1949) стала фундаментом сучасного фемінізму та показала, як соціальні структури обмежують жіночу свободу.
Парадокс любові
У "Бутті і ніщі" Сартр аналізує парадокс любові. Любити - це не просто бажати іншого, а прагнути зробити себе коханим. Це означає, що ми хочемо, щоб інший дивився на нас як на особливу істоту, але залишався вільним.
Парадокс полягає в тому, що ми водночас намагаємося обмежити свободу іншого (щоб він любив нас) та зберегти цю свободу (бо без неї кохання втрачає цінність). Це створює конфлікт, який неможливо повністю вирішити.
Сартр показує, що любов завжди є боротьбою за визнання. Ми хочемо, щоб інший визнав нашу цінність, але це визнання має бути вільним, а не примусовим. Це робить любов постійним процесом, а не статичним станом.
Пізній період творчості
У 1960 році Сартр опублікував "Критику діалектичного розуму", де намагався поєднати екзистенціалізм з марксизмом. Ця праця показала його спробу створити філософію, яка враховувала б як індивідуальну свободу, так і соціальні структури.
У 1964 році Сартр був нагороджений Нобелівською премією з літератури, але відмовився від неї, заявивши, що письменник не повинен дозволяти себе перетворювати на інституцію.
У 1970-х роках здоров'я Сартра погіршилося. Він майже осліп і мав проблеми з ходьбою. Симона де Бовуар доглядала за ним до самої смерті. Сартр помер 15 квітня 1980 року в Парижі.
Вплив та спадщина
Сартр залишився в історії як символ ангажованого інтелектуала, який поєднав філософію з політикою. Його концепція свободи вплинула на всі наступні покоління філософів та політичних діячів.
Екзистенціалізм Сартра став одним з найвпливовіших філософських напрямків ХХ століття. Його ідеї про свободу, відповідальність та вибір знайшли відгук у мільйонів людей по всьому світу.
Сьогодні сартрівська філософія залишається актуальною в контексті технологічного прогресу, глобалізації та нових форм соціального контролю. Його аналіз свободи та відповідальності надає інструменти для розуміння сучасних викликів.