Жовтіє світло з темноти Ахматова

Жовтіє світло з темноти,
Нас квітень ласкою проймає.
На півжиття спізнився ти,
Але й таким тебе приймаю.

Сідай ось поруч і зумій
Повеселіти над роками:
Поглянь на синій зошит мій
Із молоденькими рядками.

Прости журбу мою за двох,
Раділа сонцю я замало.
Прости, прости, що в багатьох
Тебе я часто впізнавала.

переклад П. Перебийноса

Тема та ідея: Тема вірша – любов, яка пішла або йде, любов розбита і розбиває все навколо. Поетеса розкриває складність людських стосунків, де прийняття коханої людини з усіма її недоліками стає вищим проявом любові.

Головна героїня: Головна героїня – жінка, яка згодна з тим, що любов пішла. Нехай так, адже немає іншої долі. Головне, що я можу любити. Нехай це болісно, нехай це страшно і болісно, але це так. Інша лінія – жінка, яка в очікуванні кохання. Але очікування це не радісне і світле. Це скоріше болісне самотність. Це прагнення, заглядаючи в очі кожному зустрічному, побачити свою долю, свою рідну людину. І кожен раз розуміти, що все не те, не так.

Художні засоби: «Широкий і жовтий вечірнє світло...» – можна читати як вірш-радість, вірш-свято (Ти прийшов, ти є і це – диво!).

Поетеса використовує контрастні образи: темнота проти світла, квітень (весна) проти осені життя, молодість проти зрілості. Це створює напруження і підкреслює складність почуттів.

Символіка: Синій зошит з молодими рядками – символ творчості, пам'яті про минуле, спроб зберегти щось важливе. Це також символ надії на відновлення стосунків через спільні спогади.

Емоційний настрій: Вірш пронизаний сумом і прийняттям долі. Героїня готова прийняти коханого таким, який він є, навіть якщо він спізнився на півжиття. Це високий прояв любові – беззастережне прийняття людини з усіма її недоліками.