inshe

Зовнішнє незалежне оцінювання 2016 року. Тест із загальної навчальної правничої компетентності. Складається з трьох секцій: критичне мислення (12 завдань), аналітичне мислення (9 завдань), логічне мислення (9 завдань).

Автор починає з аналізу поняття «природної рівності людей» як основи для політичних прав і свобод. Потім він протиставляє цю ідею майбутньому, де біотехнології можуть створити штучну нерівність, зробивши світ «більш ієрархічним і конкурентним». Саме ця загроза для фундаментального принципу рівності є центральною проблемою, яку автор порушує в тексті. Інші варіанти або висвітлюють лише частину аргументу (А, Д), або є висновком/закликом (В), або містять хибне твердження про «закономірність» переходу, яку автор заперечує (Г).

Яке з-поміж поданих нижче тверджень найточніше передає головну думку тексту?

Унаслідок біотехнологічної революції людство може перейти до наступної стадії еволюції, де, ігноруючи природний відбір, воно свідомо втручатиметься в природу людини.

За можливого переходу до постлюдської історії найбільшою загрозою для людства буде руйнація природної рівності людей, на якій базується рівність громадянських прав і свобод.

Істинна свобода означає свободу людини захищати найдорожчі для неї цінності, і саме цією свободою має скористатися людство перед загрозою біотехнологічної революції.

Попри те, що перехід до постлюдського світу закономірний, людство має йти вперед з відкритими очима й бути свідомим негативних наслідків втручання в природу людського.

Тим, хто під знаменом людської свободи вітає біотехнологічну революцію, варто знати, що постлюдський світ може виявитися більш ієрархічним і конкурентним, ніж наш сьогоднішній, ще й із безліччю соціальних конфліктів.

У другому абзаці тексту зазначено, що суперечка точилася навколо питання, «чи можуть бути рівними люди з неприхованими відмінностями між ними та які це відмінності: несуттєві... або ж... посутні». Це означає, що сам факт наявності відмінностей ставив під сумнів можливість рівності прав. Таким чином, причиною суперечок була дилема: як узгодити ідею природної рівності з існуванням реальних відмінностей між людьми. Варіант А найкраще відображає цю центральну проблему.

Яке з міркувань розкриває причину довгих суперечок навколо питання про відмінності між людьми?

До тих, хто мав рівні права, не могли належати люди з відмінностями – як умовними, так і природними, що не узгоджувалося з природним правом.

Було з'ясовано сутність умовних і природних відмінностей, що поступово розширило коло людей з рівними правами.

Суперечливість обговорюваного питання: відмінності між чоловіком і жінкою, зокрема, є природними, хоча це особини одного виду.

Виникла нагальна потреба у вивченні питання про умовні й природні відмінності між людьми.

Проблема постала в Америці, для якої вона була надзвичайно актуальною з огляду не те, що суспільний устрій у цій країні спирався на природні права.

Автор називає знамено свободи «фальшивим», бо воно, на його думку, веде до руйнівних наслідків. В останньому абзаці він протиставляє цю «фальшиву свободу» (необмежені дослідження) «істинній свободі», яка полягає в захисті найдорожчих цінностей. Отже, «фальшивість» полягає в тому, що під гаслом свободи просувається те, що в кінцевому підсумку знищує основи людської гідності, рівності та спільних цінностей, тобто природні права і свободи.

Знамено людської свободи в руках тих, хто вітає наше входження до постлюдського суспільства, автор називає фальшивим, тому що

такі люди не усвідомлюють, що у світі буде втрачено будь-яке поняття «загальнолюдського».

насправді така свобода нищить природні права й свободи людини, зраджуючи загальнолюдські цінності.

під ним люди просувають ідеї виправлення помилок сліпого природного відбору.

у цьому разі йдеться про свободу досягати людяних цілей, ширших, ніж ті, які ставить перед людством природа.

це свобода покращувати свою біологію, дбаючи лише про фізичне здоров'я й тривалість життя.

Автор вважає втрату емоцій трагедією, оскільки, на його думку, емоції є невід'ємною частиною людської сутності. Підставою для цього є твердження з четвертого абзацу: «лише постійні елементи, зокрема видоспецифічна гама наших емоційних реакцій, є безпечною гаванню, де можна ідентифікувати себе з людиною». Саме тому люди, які втратили ці емоції, втрачають і частину своєї людяності, стаючи жертвами технологічного втручання.

Підставою для припущення: фізично здорових людей, які забули слова «надія», «страх», «боротьба», автор уважає жертвами втручання біотехнологій в людську природу – є той наведений у тексті факт, що

сьогодні ми готові увійти до постлюдського суспільства, де технологія змінить з часом нашу природу.

природа людини досить пластична, і діапазон вибору, сумісного з природою, величезний.

природа не безкінечно пластична, і лише постійні елементи є підставою для ідентифікації певної особини з людиною.

лише постійні елементи, зокрема видоспецифічна гама наших емоційних реакцій, є безпечною гаванню, де можна ідентифікувати себе з людиною.

уважається, ніби в постлюдському світі буде краща охорона здоров'я й більша тривалість життя.

Френсис Фукуяма прямо застерігає проти сценарію, описаного у варіанті Б. У п'ятому абзаці він малює похмуру картину світу, де буде «втрачено будь-яке поняття «загальнолюдського», адже ми перемішаємо гени людини з генами стількох видів, що вже не розумітимемо, чим є людина». Це є втіленням його найбільших побоювань. З іншими пропозиціями (А, В, Г, Д), які так чи інакше закликають до обмежень, регуляції та поваги до людської природи, він би, найімовірніше, погодився.

Із якою з поданих пропозицій більш за все НЕ погодився б Френсис Фукуяма?

Обмежити свободу вчених у біотехнологічних дослідженнях, а підприємців – у використанні технологій для отримання прибутків.

Дозволити змішувати людські гени з генами особин інших видів із метою підвищення якості життя.

Законодавчо регламентувати межі втручання науки в біологію людини на шляху пошуків новітніх методів лікування важких хвороб.

Заборонити втручання в біологічну сутність людини, що не відповідає цілям, які ставить перед людьми природа.

Допустити можливість розширення поняття свободи людини з урахуванням посутніх ознак людини як виду.

Основний посил Фукуями - необхідність підпорядкувати технологічний прогрес «людяним цілям» і захистити «цінності, найдорожчі для неї [людської спільноти]». Це, по суті, є закликом до морального регулювання науки. Думка А. П. Галкіна про те, що «будь-які генетичні пошуки повинні бути моральними», найбільш точно відповідає цій центральній ідеї Фукуями. Обидва ставлять моральні та етичні рамки вище за суто наукові чи технологічні можливості.

Висловленням Френсиса Фукуями стосовно етичних аспектів сучасних біотехнологічних досліджень співзвучна думка відомого українського вченого-біотехнолога А. П. Галкіна:

«Для сучасної добре обладнаної ембріологічної лабораторії немає нічого недоступного».

«Заборонити в майбутньому експерименти на людях не вдасться: процес зайшов надто далеко».

«Терапевтичному клонуванню належить надзвичайна важлива роль у лікуванні низки недуг – хвороб Альцгеймера і Паркінсона, цукрового діабету».

«Учених світу має об'єднувати єдине: будь-які генетичні пошуки повинні бути моральними».

«Біотехнологічні дослідження повинні регулюватися однозначними законодавчими правилами».

Усі пари протиставлень, окрім першої, точно характеризують відмінності між текстами. Текст А справді описує ґенезу (історичний розвиток) методів мотивації. Однак текст Б не можна назвати статичним. Він описує динамічний процес управління людьми: розібратися в людині, знайти їй правильне застосування, зробити так, щоб вона полюбила роботу. Це опис процесу, а не статики. Інші протиставлення є коректними: Б (нейтральний тон проти емоційного), В (науковий стиль проти переконуючого), Г (гроші проти задоволення від роботи), Д (факти проти почуттів).

Відмінності між різними аспектами тексту А та тексту Б правильно означені всіма парами протиставлень, ОКРІМ

помірна оцінність - виразна оцінність

науковий дискурс - риторичний дискурс

економічна мотивація - психологічна мотивація

інформативність - емотивність

Метод «батога й пряника», описаний в тексті А, задовольняє базові потреби: фізіологічні (гроші на їжу) та потреби в безпеці (стабільність). Коли цей метод перестає діяти, потрібно апелювати до вищих потреб. Текст Б пропонує новий підхід: знайти для людини справу, яку вона любить і в якій має «обдарування», заохочувати «за особливу старанність». Це безпосередньо стосується потреби в повазі й визнанні (четвертий рівень піраміди Маслоу), яка включає самоповагу, впевненість, досягнення, повагу з боку інших.

Розгляньте рисунок, на якому зображена так звана «піраміда потреб людини» (за А. Маслоу) й визначте, яку з потреб керівники (роботодавці), згадані в текстах А й Б, намагаються забезпечити в умовах недієвості методу «батога й пряника».

/assets/tests/images/zno-pravnycha-kompetentnist-2016/q-8.png

потреба в повазі й визнанні

Текст А є історичним оглядом методів і не торкається питання особистої відповідальності керівника. Натомість у тексті Б ця проблема є однією з ключових ідей, висловлених у фінальній фразі цитати: «...якщо підлеглий не справляється зі своєю роботою - винуватий у цьому начальник». Це твердження прямо покладає відповідальність за неуспіх працівника на його керівника, що є новою ідеєю порівняно з текстом А.

Не згадується в тексті А, однак актуалізується в тексті Б проблема

відповідальності керівника за результати роботи

видів і характеру стимулювання працівників

живучості методу «батога та пряника»

ставлення до працівників із боку роботодавців

незадовільного рівня життя працівників

Обидва тексти, по суті, є спростуванням ідеї, що метод «батога» є найбільш дієвим. Текст А показує, як з часом навіть «пряник» втратив свою ефективність. Текст Б починається з анекдоту про те, як грубий метод «батога й пряника» не працює, і пропонує більш тонку, психологічну альтернативу. Таким чином, обидва автори погодилися б, що страх перед покаранням не є головним рушієм ефективної праці в сучасних умовах.

Автори обох текстів, імовірно, погодилися б з усіма поданими нижче твердженнями, ОКРІМ

Модифікований метод «батога й пряника» із різних причин завжди залишатиметься актуальним.

Мотивація працівників є складною проблемою, тож її вирішення на практиці потребує залучення наукових напрацювань.

Пошуки способів правильної мотивації працівників завжди в інтересах роботодавців, оскільки від цього залежить результат.

Формування зацікавленості працівників у результатах спільної справи позитивно позначається на ефективності діяльності організації.

Найбільш дієвим мотиваційним чинником для працівників є усвідомлення ними того, що роботодавець завжди може застосувати метод «батога».

Проблема недієвості «пряника» (зовнішнього стимулу) полягає в тому, що він перестає мотивувати, коли базові потреби задоволені. Текст Б пропонує рішення - перехід до внутрішньої мотивації. Фрагмент В найкраще описує цю нову парадигму: «Треба щоб кожний любив свою роботу – от і весь секрет…». Коли людина любить свою справу, вона мотивована самим процесом роботи, а не лише зовнішньою винагородою. Це і є розв'язання проблеми неефективного «пряника».

Помічена керівниками минулого проблема недієвості «пряника» (останній абзац тексту А) надалі буде розв'язана в спосіб, схарактеризований у тексті Б фрагментом

Тривалий досвід управління великим штатом працівників навчив мене, що людей зовсім бездарних, ні до чого не придатних, на світі дуже мало.

Найвища майстерність керівника – досконало розібратися в людині, зрозуміти, що вона любить, бо, як не дивно, більшість людей не мають найменшого уявлення, до чого вони схильні й у чому їхнє обдарування…

Будь-якій людині можна знайти застосування... У мене всі працівники згодом стають хорошими. Треба щоб кожний любив свою роботу – от і весь секрет… Коли людина займається улюбленою справою, вона задоволена й щаслива.

Потрібно неодмінно заохочувати й винагороджувати підлеглих, але в міру – не просто за сумлінне виконання обов'язків, а за особливу старанність.

Карати теж необхідно, але тільки справедливо. При цьому варто дохідливо пояснювати, за що призначено покарання, і, звісно, воно в жодному разі не повинне бути принизливим.

Це твердження найбільш збалансовано й точно описує функції обох текстів. Текст А, як уривок з підручника, простежує історичний розвиток («становлення поглядів») на мотивацію, починаючи з промислової революції. Текст Б, хоч і використовує цитату з історичного роману, але робить це для ілюстрації сучасних проблем і пропонує актуальні для сьогоднішніх керівників підходи («сучасні способи»). Текст А задає історичний контекст, а текст Б пропонує практичне рішення для сьогодення.

Найбільш точно окреслює взаємозв'язок текстів А й Б твердження в рядку

Текст A й текст B вичерпно характеризують сутнісні ознаки різних видів мотивації на певних історичних етапах розвитку суспільства.

Текст А розповідає про становлення поглядів на категорію мотивації у сфері праці, а текст Б – про сучасні способи мотивування працівників.

Текст А окреслює суть неправильних видів мотивації працівників, а текст Б пропонує єдино правильний універсальний спосіб мотивації.

Текст А й текст Б показують абсолютну недієвість методу «батога та пряника» в минулому й на сучасному етапі.

Текст А показує зародження наукових ідей щодо вирішення проблеми мотивації, а текст Б ілюструє потенціал методів покарання.

Проаналізувавши всі умови, можна визначити можливі варіанти розстановки студентів. Зінаїда (З) завжди остання (6-та). Василь (В) і Борис (Б) мають бути разом (блок ВБ або БВ). Григорій (Г) має бути після Василя (В...Г). Анастасія (А) має бути перед Дмитром (А...Д) і не може бути першою. 
З цих умов випливає, що першим може бути тільки Василь (якщо блок ВБ) або Борис (якщо блок БВ). 
1. Якщо першим є Василь, то Борис - другий (ВБ). Послідовність починається з В-Б. 
2. Якщо першим є Борис, то Василь - другий (БВ). Послідовність починається з Б-В. 
В обох можливих випадках Василь складає іспит або першим, або другим. З наведених варіантів відповіді правильним є «другим».

Ситуація № 1

Під час сесії шість студентів (Анастасія, Борис, Василь, Григорій, Дмитро й Зінаїда) вирішують, у якому порядку вони будуть складати екзамен. При цьому вони мають дотримуватися таких умов:

1) Анастасія не може складати екзамен першою.
2) Василь має складати екзамен або безпосередньо перед, або одразу після Бориса.
3) Григорій не може складати екзамен до Василя.
4) Зінаїда має складати екзамен останньою.
5) Дмитро має складати екзамен після Анастасії.

Яким за порядком може складати екзамен Василь?

Давайте визначимо всі можливі послідовності. Є два основні сценарії, що залежать від перших двох студентів:

1. Послідовність починається з В-Б: Решта студентів (А, Д, Г) мають зайняти місця 3, 4, 5. При цьому А має бути перед Д. Можливі варіанти для місць 3-4-5: (А-Д-Г), (А-Г-Д), (Г-А-Д). Це дає 3 варіанти.

2. Послідовність починається з Б-В: Решта студентів (А, Д, Г) знову мають зайняти місця 3, 4, 5. Умови ті ж самі, що дає ще 3 варіанти: (А-Д-Г), (А-Г-Д), (Г-А-Д).

Загалом існує 3 + 3 = 6 можливих варіантів розстановки студентів.

Скільки варіантів розстановки студентів існує за чинності цих умов?

Потрібно перевірити кожне твердження на істинність для всіх 6 можливих варіантів.

* А) Василь завжди 1-й або 2-й. Неправильно.
* Б) Василь завжди перед Анастасією. Неправильно.
* В) Борис завжди перед Анастасією. Неправильно.
* Г) Дмитро має складати екзамен після Василя. Василь завжди на 1-му або 2-му місці, а Дмитро - на 4-му або 5-му. Це твердження завжди істинне.
* Д) Василь завжди перед Григорієм (умова 3). Неправильно.

Яке з тверджень не суперечить жодному з варіантів, що можливі за визначених умов?

Василь має складати екзамен третім.

Анастасія має складати екзамен перед Василем.

Борис має складати екзамен після Анастасії.

Дмитро має складати екзамен після Василя.

Василь має складати екзамен після Григорія.

Згідно з умовами, туристи беруть 4 продукти, один з яких - чай. Отже, потрібно вибрати ще 3 продукти. Продукти можна згрупувати в пари: (гречка+овочі) та (вівсянка+молоко), а також окремі продукти: пресерви, риба, сухофрукти. Щоб набрати 3 продукти, можна взяти одну пару (2 продукти) і один окремий продукт. Взяти три окремі продукти (пресерви, риба, сухофрукти) неможливо, бо це порушить умову 5. Отже, будь-який можливий набір обов'язково включатиме одну з пар: або (гречка+овочі), або (вівсянка+молоко). Таким чином, у наборі завжди буде або гречка, або вівсянка.

Ситуація №2

Туристи збираються в одноденний похід і радяться, які з восьми видів продуктів: гречка, молоко, пресерви, риба, вівсянка, овочі, сухофрукти, чай, – узяти із собою. Продукту кожного виду можна брати лише по одній порції й при цьому треба дотримуватися таких умов:

1) Туристи мають узяти лише чотири види продуктів.
2) Гречку й овочі туристи мають брати лише разом.
3) Вівсянку й молоко туристи мають брати лише разом.
4) Туристи мають обов'язково взяти чай.
5) Туристи не можуть брати пресерви разом із рибою.

Яке з тверджень не суперечить жодній із поданих умов?

Сухофрукти не можна брати, якщо не взяли молоко.

Рибу не можна брати без овочів.

У наборі продуктів має бути або вівсянка, або гречка.

Пресерви можна брати з лише з гречкою.

Якщо у наборі продуктів є молоко, то риби там не може бути.

Перевіримо кожну комбінацію на відповідність умовам.

* А) {Чай, овочі, гречка, пресерви} - Можливо. (Чай + пара(гречка,овочі) + пресерви).
* Б) {Чай, сухофрукти, риба, пресерви} - Неможливо. Порушує умову 5, яка забороняє брати рибу і пресерви разом.
* В) {Чай, молоко, вівсянка, риба} - Можливо. (Чай + пара(молоко,вівсянка) + риба).
* Г) {Чай, овочі, гречка, сухофрукти} - Можливо. (Чай + пара(гречка,овочі) + сухофрукти).
* Д) {Чай, сухофрукти, молоко, вівсянка} - Можливо. (Чай + пара(молоко,вівсянка) + сухофрукти).

Яка з комбінацій продуктів НЕМОЖЛИВА?

Чай, овочі, гречка, пресерви.

Чай, сухофрукти, риба, пресерви.

Чай, молоко, вівсянка, риба.

Чай, овочі, гречка, сухофрукти.

Чай, сухофрукти, молоко, вівсянка.

Скомбінуємо можливі набори. Чай є завжди. Нам потрібно додати 3 продукти. Єдиний спосіб - взяти одну з пар і один з окремих продуктів.

1. Беремо пару (гречка+овочі). До них можна додати один з трьох окремих продуктів: пресерви, рибу або сухофрукти. Це дає 3 варіанти.
2. Беремо пару (вівсянка+молоко). До них також можна додати один з трьох окремих продуктів: пресерви, рибу або сухофрукти. Це дає ще 3 варіанти.

Всього виходить 3 + 3 = 6 можливих наборів продуктів.

Скільки варіантів наборів продуктів може бути за виконання всіх чотирьох умов ситуації?

Це завдання має логічну невизначеність. Якщо припустити, що свідок 1 каже правду, виникає дві можливі ситуації, які не суперечать умовам:
1. Свідки 1, 2, 3, 4 кажуть правду, а 5 і 6 - неправду. У цьому випадку правду кажуть 4 свідки.
2. Свідки 1, 3, 4 кажуть правду, а 2, 5, 6 - неправду. У цьому випадку правду кажуть 3 свідки.
Оскільки умова "свідок 1 каже правду" не призводить до єдиного можливого результату, задача сформульована некоректно і не має однозначної відповіді.

Ситуація №3

Слідчий розслідує злочин. Під час з'ясування обставин справи було опитано шестих свідків, кожен із яких повідомив певну інформацію, проте вона суперечлива. Аналізуючи свідчення слідчий зробив такі висновки:

1) Якщо свідки 1 і 2 кажуть правду, то свідок 3 теж каже правду.
2) Якщо свідок 5 каже правду, то свідок 4 каже неправду.
3) Якщо свідок 6 каже правду, то свідок 5 каже правду.
4) Якщо свідок 4 каже неправду, то свідок 3 теж каже неправду.

Якщо свідок 1 каже правду, то скільки свідків кажуть правду?

Це завдання має логічну невизначеність. Припущення, що свідок 2 каже неправду, не дозволяє однозначно визначити, хто ще з свідків говорить правду чи неправду. Можливі кілька сценаріїв, що не суперечать умовам, з різною кількістю правдивих свідчень (наприклад, 1, 2 або 3 правдивих свідки). Через цю неоднозначність задача не має єдиного правильного рішення.

Якщо свідок 2 каже неправду, то скільки свідків кажуть правду?

Це завдання має логічну невизначеність. Якщо свідок 6 каже правду, з умов випливає, що свідок 5 також каже правду, а свідки 4 і 3 кажуть неправду. Умова 1 вимагає, щоб твердження "свідки 1 і 2 кажуть правду" було хибним. Це означає, що принаймні один з них (1 або 2) каже неправду. Однак неможливо точно визначити, хто саме: чи то тільки свідок 1, чи то тільки свідок 2, чи обидва одразу. Отже, множина свідків, які кажуть неправду, не може бути визначена однозначно, що робить задачу некоректною.

Якщо свідок 6 каже правду, то які свідки кажуть неправду?

Автор використовує історичний приклад (страх перед автомобілями) як аналогію для сучасної ситуації (страх перед комп'ютерами). Мета цієї аналогії - показати, що минулі побоювання щодо технологічного прогресу виявилися перебільшеними, і, отже, сучасні побоювання також можуть бути необґрунтованими. Таким чином, посилання на минуле слугує аргументом, що за аналогією спростовує сучасну критику.[1]

У наш час поширеною є думка, що використання комп'ютерів на уроках математики призведе до інтелектуальної деградації учнів. Так само на початку ХХ століття звучало багато критики з приводу масового поширення автомобілів, які буцімто могли призвести до фізичної немочі людини. Отже, на нас, імовірно, чекає лише зміна характеру інтелектуальної діяльності людини, а не її занепад.

У якій ролі використовується в наведеному міркуванні посилання на ситуацію з критикою масового поширення автомобілів у минулі часи?

підтвердження думки про те, що інтелектуальний розвиток учнів, якому сприяє традиційне розв'язування задач на уроках математики за допомогою ручки й паперу, гальмується використанням комп'ютерів

ілюстрації висунутої загальної гіпотези, що технічний прогрес не стимулює інтелектуальний розвиток людини

прикладу частотності змін у бутті людини внаслідок зростання технологічної потужності людства, які не призвели до фізичної деградації людини

спростування того, що побоювання щодо гальмування інтелектуального розвитку учнів через використання комп'ютерів на уроках математики є необґрунтованим

аргументу, що спростовує чинність сучасної критики комп'ютеризації навчання за аналогією до ситуації в минулому

Основна критика супротивників PISA полягає в тому, що дослідження підміняє "пошук істини" гонитвою за "рейтингом". Найсильнішим контраргументом буде той, який прямо спростовує цю тезу. Твердження А стверджує, що завдання PISA самі по собі сприяють "пошуку істини", оскільки спонукають до досліджень та відкриттів. Це безпосередньо заперечує аргумент опонентів, показуючи, що цілі PISA не суперечать високим ідеям пізнання.

Супротивники участі України в міжнародному дослідженні PISA, яке оцінює ступінь підготовленості школярів 15-річного віку з математики, природничих наук і мови, мотивують свою позицію тим, що такі дослідження неправильно орієнтують учнів і вчителів у навчанні, підміняючи високу ідею пошуку істини в пізнанні банальним прагненням отримати високу позицію в рейтингу за результатами тестування. Натомість прихильники участі України в дослідженні PISA, заперечуючи міркування супротивників участі в проекті, стверджують, що…

Яке з наведених нижче тверджень найбільш логічно завершує аргумент прихильників дослідження PISA?

висококваліфіковані фахівці для дослідження PISA готують такі завдання, які спонукають учасників проводити самостійно мікродослідження й робити власні маленькі відкриття.

75 % завдань тестів PISA є завданнями відкритого типу, що передбачають розгорнуту аргументацію відповіді, яка перевіряється кваліфікованими екзаменаторами.

участь у дослідженні PISA бере лише 1 % школярів у віці 15 років, що не може суттєво впливати на систему освіти.

участь у дослідженні PISA дозволяє подивитися на систему освіти збоку, оцінити її стан на тлі інших країн, завдяки чому правильно обирати напрямки вдосконалення системи освіти України.

Польща, яка бере активну участь в дослідженні PISA, спромоглася піднятися в рейтингу цього дослідження до рівня країн-лідерів.

Думка Епікура складається з двох тверджень: 1) Якщо щось є потрібним, то воно є неважким. 2) Якщо щось є важким, то воно є непотрібним. Варіанти А, Б, В, Г є прямими перефразуваннями або логічно еквівалентними висновками з цих тверджень. Варіант Д стверджує: "Якщо щось є неважким, то воно є потрібним". Це є логічною помилкою, відомою як обернене твердження, і воно не є еквівалентним оригіналу. Існує багато неважких речей, які не є потрібними.

Давньогрецькому мислителю Епікуру належить фраза: «Подяка блаженній натурі за те, що все потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».

Яке з поданих нижче висловлювань НЕ еквівалентне суті Епікурової думки?

Подяка блаженній натурі за те, що створила все потрібне неважким.

Подяка блаженній натурі за те, що створила все важке – непотрібним.

Подяка блаженній натурі за те, що не створила нічого з потрібного важким.

Подяка блаженній натурі за те, що не створила нічого з важкого потрібним.

Подяка блаженній натурі за те, що створила все неважке потрібним.

Аргумент доводить, що Х не може бути членом ради (оскільки не має вченого звання). Висновок робиться про те, що він не може бути секретарем. Логічний розрив полягає у відсутності зв'язку між членством у раді та посадою секретаря. Щоб висновок був обґрунтованим, необхідно додати умову, яка пов'язує ці два статуси. Варіант Б встановлює цей зв'язок: "Тільки... члени ради... можуть бути... секретарями". Це означає, що якщо особа не може бути членом ради, вона не може бути і секретарем, що робить весь ланцюжок міркувань логічно завершеним.

Членами вченої ради із захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата й доктора педагогічних наук можуть бути лише особи, які мають ступінь кандидата або доктора наук. Крім того, не може бути членом вченої ради особа, яка не має вченого звання доцента або професора. Таким чином, Х, який є кандидатом фізико-математичних наук і доктором педагогічних наук, не може бути призначений на посаду вченого секретаря ради, якщо він не має ані вченого звання доцента, ані вченого звання професора.

У випадку виконання якої з поданих далі умов, висновок у наведеному тексті буде логічно обґрунтованим?

Особа з науковим ступенем доктора наук і званням професора має право бути призначеною членом ради із захисту дисертацій.

Тільки ті особи, які мають право бути членами ради із захисту дисертацій, можуть бути затверджені на посаді секретаря вченої ради

Ступінь доктора наук не є необхідною умовою для затвердження на посаді секретаря вченої ради.

Якщо Х має вчене звання професора, то він може бути затверджений на посаді секретаря вченої ради.

Наукова спеціальність Х відповідає спеціалізації вченої ради.

Аргумент соціолога полягає в тому, що недосконалі інституції є наслідком сутності людей, які їх створюють ("інституція є лише зібранням людей"). Цей аргумент працює лише за умови, що люди самі по собі є недосконалими. Якщо припустити, що люди ідеальні, то й створені ними інституції мали б бути ідеальними. Отже, прихованою основою (підґрунтям) аргументу є те, що людська істота за своєю сутністю не є ідеальною.

Ідеалісти, стверджуючи, що люди не народжуються недобрими, а стають такими під впливом створених ними ж самими недосконалих інституцій, помиляються, тому що не розуміють реального взаємозв'язку між сутністю людей та тих інституцій, що ними створені. Зрештою, будь-яка інституція є лише зібранням людей.

Яке з поданих нижче тверджень, якщо воно істинне, є підґрунтям для міркування соціолога?

Люди, які в установі діють спільно, можуть зробити більше добра або зла, ніж люди, які діють окремо.

Інституції, створені людьми, є недосконалими.

Людська істота за своєю сутність не є ідеальною.

Інституції, що створюються суспільством, є найнадійнішими захисниками громадських цінностей.

Ціле не визначається властивостями своїх складових.

Міркування побудоване на аналогії: поведінка людства наприкінці століття подібна до поведінки людини наприкінці життя. Ключова дія людини - «ревізія подій свого життя». Найбільш точним аналогом для людства буде аналіз подій століття, що минає. Фраза «аналізує здобутки й нещасливі моменти століття, що минає» найкраще відповідає поняттю «ревізія».

Століття у вимірі буття людства в певному сенсі схожі на життя людини. Наприкінці кожного століття людство поводиться з ним так, як людина наприкінці свого земного існування поводиться зі своїм життям. Інакше кажучи, так само, як люди у свої останні роки витрачають багато часу на ревізію подій свого життя, людство наприкінці століття…

Який із поданих далі фрагментів найбільш логічно завершує наведене вище міркування?

ностальгійно згадує його як найкращу епоху свого існування.

побоюється, що його власне існування добігає кінця.

фокусується на тому, що принесе йому наступне століття.

впадає в дитинну ейфорію й намагається пережити минуле знову.

аналізує здобутки й нещасливі моменти століття, що минає.

Починаючи з 1776 року, суспільний устрій в Америці спирався на природне право. Влада закону захищала ті свободи, які притаманні людям від природи. За висловом Авраама Лінкольна, це було суспільство, віддане ідеї природної рівності людей, яка передбачала рівність політичних прав. Тоді ж виник довгий спір про те, хто потрапляє до кола людей, оголошених рівними від народження.

Суперечка точилася навколо того, чи можуть бути рівними люди з неприхованими відмінностями між ними та які це відмінності: несуттєві, зовнішні або ж вони стосуються людської природи, отже, посутні. Питання було розв'язане наукою: явні відмінності між людьми як представниками одного виду є умовними, а не природними, окремі ж природні відмінності, зокрема відмінності між чоловіками й жінками, стосуються тих якостей, що не впливають на права й свободи. Якщо спочатку коло людей, народжених рівними, було обмеженим, до нього, наприклад, не входили незаможні жінки, то тепер воно розширилося й включило їх до свого складу.

Здається, сьогодні ми готові увійти до постлюдського суспільства, де технологія змінить із часом нашу природу. Багато хто під знаменом людської свободи вітає це. Ідеться про максимальне розширення свободи батьків обирати, яких дітей їм мати, свободи вчених у дослідженнях, а підприємців – у використанні технології для отримання прибутків. Але така свобода відмінна від усіх інших. До сьогодні свобода означала можливість досягати цілей, поставлених перед нами природою. Такі цілі не визначені жорстко: природа людини досить пластична, і діапазон вибору, сумісного з природою, величезний.

Водночас природа не безкінечно пластична, і лише постійні елементи, зокрема видоспецифічна гама наших емоційних реакцій, є безпечною гаванню, де можна ідентифікувати себе з людиною.

Можливо, ми приречені на таку свободу й на новій стадії еволюції свідомо візьмемося за свою біологію, не залишивши її в руках сліпих сил природного відбору. Якщо людство наважиться на це, то лише з відкритими очима. Існує думка, що постлюдський світ буде зовсім як наш – вільний, рівний, турботливий, співчутливий, однак із кращою охороною здоров'я, більшою тривалістю життя й, можливо, вищим рівнем інтелекту. Та постлюдський світ може виявитися більш ієрархічним і конкурентним, ніж наш сьогоднішній, ще й із безліччю соціальних конфліктів. У цьому світі буде втрачено будь-яке поняття «загальнолюдського», адже ми перемішаємо гени людини з генами стількох видів, що вже не розумітимемо, чим є людина. Це буде світ, де люди заживатимуться далеко за другу сотню років, сидячи у візочку в будинку для похилих і прикликаючи смерть, що забарилася. Можливо, у цьому світі всі будуть здорові й щасливі, проте забудуть сенс слів «надія», «страх», «боротьба»…

Зрозуміло одне: ми не зобов'язані приймати будь-яке майбутнє заради фальшивого знамена свободи – як свободи нічим не обмеженого розмноження, так і свободи безперешкодного наукового дослідження. Ми не зобов'язані вважати себе рабами неминучого технологічного прогресу, якщо він не слугує людяним цілям. Істинна свобода означає свободу людської спільноти захищати цінності, найдорожчі для неї, і саме цією свободою ми маємо скористатися щодо біотехнологічної революції.

За Френсисом Фукуямою.

Текст А

Задовго до того, як слово «мотивація» ввійшло до лексикону керівників, було добре відомо, що можна умисно впливати на людей для успішного виконання завдань організації.

Найпершим із застосовуваних був метод «батога й пряника». Приймалося як належне, що люди будуть удячні за все, що дозволило б їм вижити.

Ця практика діяла в країнах Заходу ще наприкінці XIX ст. Наприклад, протягом майже всього періоду промислової революції економічні й соціальні умови життя в сільських місцевостях Англії були настільки тяжкі, що фермери наводнювали міста й буквально випрошували як милостиню можливість працювати по 14 годин на добу за плату, якої ледь вистачало на прожиття.

На початку ХХ ст. становище трудящих істотно не поліпшилося, незважаючи на технологічні досягнення. Однак на цей час науковці вже усвідомили всю неефективність роботи «за їжу». Тож вони спробували мотивацію за типом «батога й пряника» зробити більш дієвою, об'єктивно визначивши зміст поняття «достатнього денного виробітку» й запропонувавши оплачувати працю тих, хто виготовляв більше продукції, пропорційно до їхнього внеску в справу.

Збільшення продуктивності праці, що стало результатом використання цього методу в поєднанні з ефективним застосуванням спеціалізації й стандартизації, було вражаючим. Успіх новітньої версії «батога й пряника» був такий великий, що приємні відчуття від нього й досі зберігаються в деяких керівників.

Поступово, в основному через ефективність, із якою організації застосовували досягнення технологій і спеціалізацію, життя звичайних людей стало покращуватися, тож невдовзі керівники почали помічати, що простий «пряник» вже не завжди здатний змусити людину працювати старанніше. Цей факт змусив фахівців у галузі управління шукати нові розв'язання проблеми мотивації.

Із підручника.

Текст Б

Колись, року так 1999, на семінарі, присвяченому проблемі мотивації персоналу, я стала свідком монологу директора однієї швейної фабрики: «Та що ви мені розповідаєте про мотивацію! Я цих людей вже так мотивую! І батогом, і пряником, замотивував зовсім! А вони, такі-сякі, як не працювали, так і не працюють!» На жаль, такий монолог можливий і зараз. За всієї модності й поширеності тренінгів на теми мотивації й стимулювання правильність розуміння сутності цих управлінських інструментів і культура використання їх далекі від ідеалу.

Директорові тієї фабрики, як і багатьом іншим керівникам, варто було б дослухатися до міркувань одного з персонажів культового твору Б. Акуніна, у якому по-простому розкриваються таємниці мистецтва керування людьми.

«Головний талант будь-якого керівника полягає в тому, щоб визначити сильні й слабкі сторони кожного з підлеглих для того, щоб використовувати перші й залишати недоторканими другі. Тривалий досвід управління великим штатом працівників навчив мене, що людей зовсім бездарних, ні до чого не придатних, на світі дуже мало. Будь-якій людині можна знайти застосування... У мене всі працівники згодом стають хорошими. Треба щоб кожний любив свою роботу - от і весь секрет…

Найвища майстерність керівника - досконало розібратися в людині, зрозуміти, що вона любить, бо, як не дивно, більшість людей не мають найменшого уявлення, до чого вони схильні й у чому їхнє обдарування…

Коли людина займається улюбленою справою, вона задоволена й щаслива, а якщо всі працівники радісні й привітні, від цього виникає зовсім особлива обстановка, або, як тепер кажуть, атмосфера.

Потрібно неодмінно заохочувати й винагороджувати підлеглих, але в міру - не просто за сумлінне виконання обов'язків, а за особливу старанність. Карати теж необхідно, але тільки справедливо. При цьому варто дохідливо пояснювати, за що призначено покарання, і, звісно, воно в жодному разі не повинне бути принизливим. Ще раз повторюю, якщо підлеглий не справляється зі своєю роботою - винуватий у цьому начальник».

За Ольгою Щербиною.

Тест із загальної навчальної правничої компетентності 2016 року

Поради для успішного проходження