Балада про пера Перо сови мені на стіл упало, І стрепенулось дико і зухвало, І прошептало виклично: «Лови! Бери й пиши – пиши пером сови!» Я – жайвір по натурі. Не для мене Перо совине, хитромудро вчене. Ще цілий вік писать мені готове Перо ясне, ранкове, жайворове. Перо орла мені кинджалом впало, Так стрепенулось синьо – чорно стало, Так сила в ньому клекотала зла: «Бери й пиши – шалій пером орла!» Я – жайвір по натурі. Син калини. Не втримаю в руці перо орлине, Хоч так мені, буває, закортить В орлині крила одягнути мить Аж тут перо упало солов’їне, В нім – місяць в сонці, все воно – промінне, Всю душу воно вилюбить до дна – Перо – екстаз, перо – самотина. І здався я. Совине взяв. Орлине. І жайворове взяв. І солов’їне. І кожне з них вмочаю у Дніпро. Яке ж це зараз у руці перо? Чому ж тулю до серця всі ці пера? Чому душа захланна, ненажера, Хай в іншім – щедра, тут же – хай напасть, І жодне на виміну не віддасть?! Чому їх сила завжди на заваді – Й вони в душі взаємно перекляті, Й коли гримить світів лихий огром, Найбільш пишу німим своїм пером?! Іван Драч Цей твір написано в тому жанрі, що й