Келих, чарка – вже по косовиці,
в сутінках дріма гірський сувій…
Наче рідкісні на плаєві косиці,
Пишеш тексти зболені свої.
Може дощ багаття загасити,
Може бити у лице навскіс.
В темряві горять твої молитви,
До богів і гір, і до беріз.
Там, де суть і сутінь творять сутність,
де дерев затихлі ланцюги,
Там живе тендітна самобутність
снів твоїх, і слів твоїх сади.
Де лише уповні, а не трохи
твориш ти карпатський наш Коран,
Дивиться на тебе ця епоха.
Молиться за тебе Піп Іван.