Сідаючи в це таксі, Яке довезе тебе прямо додому Разом з пачкою цигарок та авторучкою В кишені, разом з бажанням якнайшвидше лягти У холодне ліжко, разом з чомусь недопитою пляшкою, Разом з твоєю галімою депресією, ти подумки Прощаєшся із життям,Бо яке ж може бути життя в цьому Випадковому Всесвіті, в цій геліоцентричній Галактиці, в цій недобитій Центральній Європі.Сідаючи в це таксі, Подумки готуєшся до затяжного монологу таксиста Про розйобані дороги, про продажних поліціянтів, про Продажних поетів, про синтаксичні конструкції Павича або Кундери, про ядерну фізику, про ціни на нафту і Пов?язану з ними війну в Іраці, про результати ізраїльських Виборів, про будьщо, навіть про Центральну Європу.Слухаючи цього нічного таксиста, починаєш Розуміти життя як згустки шансону з не заглушених Радіостанцій, починаєш розуміти ці сонні матюки, Цей «П?яний корабель», бо з мовою й справді варто Поводитись, наче з останньою шльондрою: Кусати, шмагати. Любити.Сідаючи в це таксі, Розумієш, що життя дивиться на тебе у дзеркальце Заднього виду поглядом цього випадкового таксиста: Втомлено і з недовірою. - Андрій Любка