Сніг волочив нас мокрими трасами
Мокрими мріями падав на вії
Ми стали всього незграбними пазлами
В пошуках власної шизофренії
Сніг як туман вражав невагомістю
Ми в ньому наче не перебували
Нищили рідних загнані совістю
У найтемніші вологі підвали
Життя минало навколо пейзажами
Не залишаючи шансів на фото
Ми стали всього незграбними пазлами
Яких життя везло автостопом
Від шевченка і аж до езопа
Лежали слова як жінки поснулі
В темну епоху культури европи
Ми були мов трасуючі кулі
У цьому тумані у сонному мареві
У цьому димі у літературі
Ми мовчки поставили дужі підвалини
Вірша як виду самотортури