я джазмен і мені погано
коли згущене молоко неба
росою спадає на стебла задуми
тоді пальцями хрусткими до болю
вистукую такт серця
тоді саксофон жаб
народжує вітер
тоді старий дідо з вудкою
сидить над погаслим озером

і раптом світло ночі
поглинає тінь що женеться
за власним хазяїном
а місяць засмоктує
оголене тіло жінки
яка мітлу необачно забула вдома
тоді повітря стає вологим
тоді саксофон стає фонтаном
струменем гейзером краном
тоді музика стає какофонією
і болота папороть очерет
стають пейзажем нікчемного художника

все розчиняється в темряві
світанково стає несправжнім
і я не розумію одного
хто ж насправді джазмен

(ранок сповзає по стінах і заповзає у горло).