я джазмен і мені погано коли згущене молоко неба росою спадає на стебла задуми тоді пальцями хрусткими до болю вистукую такт серця тоді саксофон жаб народжує вітер тоді старий дідо з вудкою сидить над погаслим озеромі раптом світло ночі поглинає тінь що женеться за власним хазяїном а місяць засмоктує оголене тіло жінки яка мітлу необачно забула вдома тоді повітря стає вологим тоді саксофон стає фонтаном струменем гейзером краном тоді музика стає какофонією і болота папороть очерет стають пейзажем нікчемного художникавсе розчиняється в темряві світанково стає несправжнім і я не розумію одного хто ж насправді джазмен(ранок сповзає по стінах і заповзає у горло). - Андрій Любка