Микола Хвильовий, справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов, народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині. Він був українським прозаїком, поетом, публіцистом та одним з основоположників пореволюційної української прози. Народний діяч брав участь у Першій світовій та громадянській війнах, спостерігав революційну добу та був свідком створення Українських частин на фронті.

Микола Хвильовий був активним учасником літературного життя, засновником багатьох літературних організацій та автором різноманітних поетичних творів та оповідань. Його літературна діяльність відкрила для української літератури нові естетичні обрії та стала якісно новим етапом в її розвитку. Він проголошував орієнтацію на Європу та боровся за високі естетичні ідеали в новій пролетарській культурі.

У грудні 1927 та березні 1928 років Хвильовий перебував у Берліні та Відні, але після повернення в Україну і під тиском критики з боку "Пролітфронту" втратив можливість публічно висловлювати свої погляди, що спричинило відчуття ізоляції від літературного життя радянським режимом.

Микола Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933 року у Харкові. Його смерть стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму та кінця українського національного відродження 1920-30-х років.

Хвильовий активно висловлював свої погляди та ідеали через свою творчість, але стикнувся з труднощами в умовах творчої несвободи та тиском з боку московського та республіканського керівництва. Він був прославлений своєю лірико-орнаментальною манерою письма та руйнуванням традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози.