Олекса́ндр Іва́нович Канди́б — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля в Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані, де й утопився у Волзі, коли Сашкові було 11 років.

Дід по матері орендував маєток у селі Верхосулі, де провів молоді роки Олесь. Мати Олександра з трьома дітьми повернулася до Білопілля. Виховувала дітей в любові. Тут Олександр Олесь закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років вступив до хліборобської школи у містечку Деркачіне поблизу Харкова.

Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні труднощі був змушений його залишити. Працював в херсонських степах. Згодом, в 1903 році, вступив до Харківського ветеринарного інституту та паралельно працював на Дарницькій скотобійні.

У творчості виділяються два періоди: в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944).

Створив шість книг в період з 1907 по 1918 рр., серед яких "З журбою радість обнялась" та "Драматичні етюди". Після більшовицького жовтневого перевороту у 1919 році опинився за кордоном та поселився у Будапешті, Відні, Берліні, Празі.

Трагічно загинув 22 липня 1944 року у Празі. У 2010 році в м. Білопіллі було встановлено пам’ятник Олександру Олесю.