Володимир Олексійович Підпалий - український поет, прозаїк, перекладач, народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області. Помер 24 листопада 1973 року. Батько українського поета Андрія Підпалого.
Мати Ольга Власенко - козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович - виходець з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року на час служби сина на флоті.
Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. У 1953 році закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.
У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.
Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше -”Повесіння” у видавництві «Радянський письменник».
Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». До Спілки письменників був прийнятий у 1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу - за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно - «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992).
Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках «В дорогу за ластівками» , «Вишневий світ» запропонувала іншу до попередньої поетичну пропозицію, розпочавши «тиху лірику», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам’яті.
Смерть Володимира Підпалого обірвала розвиток 'тихої поезії' в українській літературі. Подібне сталось одночасно в російській поезії: загадкові смерті Алексєя Прасолова і Ніколая Рубцова зупинили розвиток цього стилю, варто згадати публічний донос російського поета Євгенія Євтушенка 'Тихая поезия'(1971). Зрозумілим, в цьому контексті стає метафоричний протест Івана Драча проголошений на похороні Володимира Підпалого, протест проти смертельної брутальності радянської влади до митців і зокрема щодо Володимира Підпалого.
Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).