Аналіз вірша «Давня весна» Лесі Українки. Паспорт твору, художні засоби, композиція
28 травня 2025 р.«Давня весна» Лесі Українки — один із найпроникливіших зразків української пейзажної лірики кінця XIX століття. Написаний у 1894 році під час хвороби поетеси, цей вірш розкриває глибокий зв'язок між людиною і природою, показуючи цілющу силу весняної краси.
Паспорт вірша «Давня весна»
Автор: Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)
Рік написання: 1894
Збірка: «Думи і мрії» (цикл «Мелодії»)
Літературний рід: лірика
Жанр: вірш
Вид лірики: пейзажна та інтимна
Тема: відтворення впливу приходу весни на хворобливий стан поетеси
Ідея: возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність
Основна думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала»
Мотиви: радість, естетичне задоволення від приходу весни; гармонійна єдність людини та природи
Текст вірша
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «весно для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав.
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
Історія написання
Вірш «Давня весна» написаний у 1894 році, коли Лесі Українці було 24 роки. Це період активної творчості поетеси, але водночас і час боротьби з туберкульозом кісток.
Твір увійшов до збірки «Думи і мрії», до циклу «Мелодії», який складається з 12 творів автобіографічного характеру. Більшість віршів цього циклу відображають особисті переживання поетеси.
Вірш написаний під час хвороби і відображає реальні почуття Лесі Українки, яка, незважаючи на фізичні страждання, зуміла знайти втіху в красі природи.
Аналіз змісту та образів
Ліричний герой — хвора самотня жінка, яка спочатку відчуває себе забутою весною, але згодом переконується в протилежному.
Образ весни — персоніфікований, весна постає як жива істота: «весела, щедра, мила», вона «грала», «сипала квітки», «летіла», «несе дарунки».
Контраст — основний художній прийом: буяння природи протиставляється хворобі і самотності героїні.
Образ вікна — символічний, це межа між внутрішнім світом хворої і зовнішнім світом природи. Через вікно приходить порятунок.
Яблуневі гілки — символ надії, оновлення, зв'язку з життям.
«Дарунок весни» — центральний образ, що означає духовне зцілення, повернення радості життя.
Композиція твору
Експозиція: «була весна...» — опис весняного буяння природи
Зав'язка: хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни, контраст між радістю природи і стражданнями героїні
Кульмінація: «Ні, не забула!» — момент прозріння, коли героїня усвідомлює, що весна не обминула її
Розв'язка: вдячність поетеси весні за її дарунок, усвідомлення унікальності пережитого
Композиція побудована на принципі антитези: від розчарування до радості, від відчуження до єдності з природою.
Художні засоби
Епітети: «весна весела, щедра, мила», «радісна весна», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «білесенькі квітки», «тісна хатина», «весняна воля», «любий гай»
Персоніфікація та уособлення: «весна промінням грала, сипала квітки», «летіла хутко», «весна дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «замиготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук прислав», «душа не забуде», «весна дала»
Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила»
Риторичні оклики: «За нею вслід співучії пташки!», «Зелений шум, веселая луна!», «Ні, не забула!»
Антитеза: «Мене забула радісна весна» — «Ні, не забула!»; «Весни такої не було й не буде» — «Як та була»; «Дарунки всім несе» — «Для мене тільки дару не придбала»
Контраст: «Співало все, сміялось і бриніло, а я лежала хвора й самотна»
Повтор: «не було» — «не буде» — «була»
Гіпербола: «весни такої не було й не буде»
Звукопис та ритміка
Віршовий розмір: п'ятистопний ямб
Римування: перехресне (АБАБ)
Звукові образи:
• співучії пташки
• весела луна
• усе загомоніло
• зелений шум
• співало все, сміялось і бриніло
• прилинув вітер... заспівав
• пісні пташині
Алітерація: повторення звуків «с», «л», «н» створює мелодійність
Асонанс: повторення голосних «е», «а», «і» надає віршу музичності
Символіка та мотиви
Символи:
• весна — оновлення, надія, життєва сила
• вікно — межа між внутрішнім і зовнішнім світом
• яблуневі гілки — зв'язок з життям, надія
• білі квітки — чистота, невинність, краса
• вітер — свобода, зміни
• дарунок — духовне зцілення
Мотиви:
• мотив хвороби та одужання
• мотив самотності та єдності
• мотив природи-цілительки
• мотив пам'яті та вдячності
Тематика та проблематика
Основні теми:
• цілюща сила природи
• подолання хвороби через красу
• гармонія людини з природою
• оптимізм і життєлюбство
Проблематика:
• оптимізм і песимізм
• людина і природа
• душевна розрада і самотність
• фізичне страждання і духовне зцілення
Значення твору
«Давня весна» — один із найкращих зразків пейзажної лірики Лесі Українки. Вірш демонструє здатність поетеси знаходити красу і радість навіть у найскладніших життєвих обставинах.
Твір важливий своїм оптимістичним звучанням. Леся Українка показала, що духовна сила може перемагати фізичну слабкість, а краса природи здатна зцілювати душу.
Вірш засвідчує глибокий зв'язок поетеси з українською природою і народною традицією. Образи яблуневих гілок, весняних квітів, пташиних пісень близькі українському серцю.
«Давня весна» залишається актуальною завдяки своєму життєствердному пафосу. Вірш нагадує про те, що навіть у найтемніші моменти життя варто шукати і знаходити джерела радості та натхнення.
Твір вплинув на розвиток української пейзажної лірики і став взірцем поєднання особистого переживання з філософським осмисленням життя.