Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на "лю...", але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою головою Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору. Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна - це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землею

Доця

Реальна війна – це, безумовно, бруд і рутина, що б там не показували по телевізору. Для когось це брудна й повсякденна робота, для когось важкий обов’язок, незважаючи на всю відразливу сутність війни. Але в будь-якій війні є місце для неординарних почуттів, учинків і пригод, які викликають усмішку, захоплення, розуміння, іноді співчуття, а іноді й тугу. Є й те, чого хотілось би й взагалі не згадувати, але що неможливо забути, як не намагайся. Про все це – хороше й погане, смішне й сумне – книжка «Грязь» від одного з багатьох, хто пройшов цю війну, й одного з небагатьох, кому вистачило розуму, сил, терпіння й таланту написати про це.

Грязь {*khaki} (Українською)

Колись давно, ще в минулому столітті, маленька дівчинка, яка жила в невеликому, забитому Богом селі, мріяла про те, що коли виросте, обовязково розкаже всім охочим про життя сільських українських дівчат, жінок і бабусь – важке і безпросвітне, але високодуховне і жертовне, про жіночі долі, що перемелювалися в жорнах лихоліть, воєн і революційних потрясінь, та залишалися чистими і вірними своїм ідеалам і любові до рідних людей і свого краю. Перед вами книга, яка втілила дитячі мрії авторки – розповісти про життя і побут сільських українок трьох поколінь в часи становлення радянської влади, фашистської окупації і післявоєнного соціалізму. Але основним лейтмотивом, що проходить червоною ниткою, є кохання – як виклик сірій буденності, як паросток, що пробивається крізь асфальт, як вода для спраглого в пустелі. Кохання дає наснагу до життя,народження і виховання дітей, продовження свого роду і генетичного коду нації. Герої в книзі – справжні, їхнє життя, добрі справи і помилки – теж.

Мені байдуже, що люди скажуть

Продовження книги «Мені байдуже, що люди скажуть. Сестри» дозволяє читачам зануритися у світ, де історичні події нерозривно переплітаються з людськими долями, де кохання перемагає підлість і зраду, де почуття обов’язку і усвідомлений вибір дають змогу уникнути необдуманих вчинків. У другій частині книги читачі дізнаються, як склалося життя головної героїні Люсі, а також про долі чотирьох її дочок— чи стали вони такими ж складними і непередбачуваними, як у матері, яким чином вони обирали свій життєвий шлях, чи зустріли своє кохання, які перешкоди і випробування переживали. Описані в книзі події відбуваються в 60–80-х роках минулого століття, тож читачі зможуть пригадати або дізнатися про «застійний» період життя в СРСР і усвідомити, що наразі саме вони власноруч створюють своє щастя. Книга не залишить нікого байдужим, як не можна залишатися осторонь від життя. Вона пронизана оптимістичним поглядом у майбутнє і вірою у власні сили. Як і попередня, наповнена філігранною українською мовою.

Мені байдуже, що люди скажуть. Частина 2. Сестри

Роман Міли Іванцової "Намальовані люди" - це розлога художня хроніка зими 2013-2014 рр. про звичайних людей, поставлених у незвичайні обставини. Про Майдан та антимайдан, про небайдужих, які постали проти злочинної влади за людську гідність, про силовиків, поглядом з іншого боку барикад, про тих, кого взагалі не торкнулося. Про худижників та медиків, підприємців і студентів. Про чоловіків та жінок, підлітків та літніх людей, українців і не тільки. Про кохання, силу духу, взаємопідтримку, самопожертву, людяність і любов у широкому сенсі цього слова. І, звісно, про Київ, буремний та буденний, як і у всіх інших романах авторки.

Намальовані люди

Ця книга «Народні Герої України. Історії справжніх» – друга збірка розповідей про Героїв російсько-української війни, які були нагороджені недержавним срібним орденом «Народний Герой України». В ній 45 історій, з яких пересічному читачеві стане зрозуміло, що ж такого надзвичайного зробила людина, яка була відзначена народом. Кожна розмова чи нарис про героя – приклад мужності, жертовності та прояву глибинної любові до власної країни. А портрети Романа Ніколаєва – саме вони в переважній більшості представлені в книзі – чудово передають сутність Героїв. Ідея зібрати ці світлини в єдиному циклі видань послугувала концепцією збірки.

Народні Герої України. Історії справжніх. Том 2

"Історія звичайного хлопця із невеличкого села на Полтавщині, який зміг здійснити свою мрію і об'їхати навколо світу" - такою могла би бути анотація до книги, яку ви тримаєте в руках. Але історія Валерія - це набагато більше, ніж просто здійснення мрії. Це вольовий та часто не простий шлях до неї через стандартну роботу у банку, одноманітні будні та нерозривне коло побуту. Як здійснити кардинальний поворот у житті, вивчити мови, зустріти проголомшливих людей та побачити цілий світ - про це і набагато більше розкаже автор, мотомандрівник, голова комісії по мототуризму при Федерації мотоциклетного спорту України та засновник власної школи мототуризму Валерій Кришень.

Проїду світ

Друга книга від Горіха Зерня, авторки роману «Доця», який став Книгою року за версією ВВС у 2019 р. та отримав безліч інших нагород. «Принцип втручання» – це детектив. І одночасно не-детектив. Це драма і комедія, смішна до сліз і зворушлива до ненависті історія. Це книга, на якій можна ворожити. Або різко закрити і кинути в обличчя ворогу, хай навіть твій ворог дивиться на тебе із дзеркала. Героїня книги – жінка з дірою у грудях. На тому місці, де мало б бути серце, у неї діра та є ще таємниці, які з одного боку нас не вбивають, а з другого чомусь не поспішають робити сильнішими. Єдиною опорою і розрадою Станіслави стала робота. Чистий холодний розум, логіка і математика, ось її безпечна гавань, ось світ, у якому вона задає власні правила гри і почувається у безпеці. І з цього світу формул і рівнянь її висмикує прохання. Прохання, яке неможливо відхилити. Але і погодитися теж неможливо, тому що це якось дивно. І абсолютно нелогічно. І ще трошки смертельно небезпечно.

Принцип втручання

Якщо розглядати прозу Анатолія Стодоли як підґрунтя для кіно, то можна сказати одне: це дуже добротний та колоритний матеріал для серіалу про війну до повномасштабного вторгнення. Тут є все, що потрібно. Жарти, ситуації, характери, драма, кохання, життя і смерть. Це український «Доктор Хаус» із домішкою «Пуститися берега». Проза динамічна, густо приправлена специфічним гумором та стоматологічною термінологією. «Стодола ФМ» — це про музику доріг, людей на війні, зубний (і не тільки) біль.

СТОДОЛА FM

З перших рядків книга захоплює увагу читача та дає змогу поринути в усі хвилювання автора. Невимушеність тексту розмов на позиціях без цензури вимальовує картину, щоб читач зміг уявити, хтось спам'ятати, що війна – це не тільки постріли, розриви, руйнування, а ще й побут, внутрішній стан, сміх та сльози тих людей, які так чи інакше причетні до написання цієї книги. Це перша книга із розділу «Арта». І буде далі. Продовжую писати, бо це - пам'ять

Білка