Починаючи з 1776 року, суспільний устрій в Америці спирався на природне право. Влада закону захищала ті свободи, які притаманні людям від природи. За висловом Авраама Лінкольна, це було суспільство, віддане ідеї природної рівності людей, яка передбачала рівність політичних прав. Тоді ж виник довгий спір про те, хто потрапляє до кола людей, оголошених рівними від народження. Суперечка точилася навколо того, чи можуть бути рівними люди з неприхованими відмінностями між ними та які це відмінності: несуттєві, зовнішні або ж вони стосуються людської природи, отже, посутні. Питання було розв'язане наукою: явні відмінності між людьми як представниками одного виду є умовними, а не природними, окремі ж природні відмінності, зокрема відмінності між чоловіками й жінками, стосуються тих якостей, що не впливають на права й свободи. Якщо спочатку коло людей, народжених рівними, було обмеженим, до нього, наприклад, не входили незаможні жінки, то тепер воно розширилося й включило їх до свого складу. Здається, сьогодні ми готові увійти до постлюдського суспільства, де технологія змінить із часом нашу природу. Багато хто під знаменом людської свободи вітає це. Ідеться про максимальне розширення свободи батьків обирати, яких дітей їм мати, свободи вчених у дослідженнях, а підприємців – у використанні технології для отримання прибутків. Але така свобода відмінна від усіх інших. До сьогодні свобода означала можливість досягати цілей, поставлених перед нами природою. Такі цілі не визначені жорстко: природа людини досить пластична, і діапазон вибору, сумісного з природою, величезний. Водночас природа не безкінечно пластична, і лише постійні елементи, зокрема видоспецифічна гама наших емоційних реакцій, є безпечною гаванню, де можна ідентифікувати себе з людиною. Можливо, ми приречені на таку свободу й на новій стадії еволюції свідомо візьмемося за свою біологію, не залишивши її в руках сліпих сил природного відбору. Якщо людство наважиться на це, то лише з відкритими очима. Існує думка, що постлюдський світ буде зовсім як наш – вільний, рівний, турботливий, співчутливий, однак із кращою охороною здоров'я, більшою тривалістю життя й, можливо, вищим рівнем інтелекту. Та постлюдський світ може виявитися більш ієрархічним і конкурентним, ніж наш сьогоднішній, ще й із безліччю соціальних конфліктів. У цьому світі буде втрачено будь-яке поняття «загальнолюдського», адже ми перемішаємо гени людини з генами стількох видів, що вже не розумітимемо, чим є людина. Це буде світ, де люди заживатимуться далеко за другу сотню років, сидячи у візочку в будинку для похилих і прикликаючи смерть, що забарилася. Можливо, у цьому світі всі будуть здорові й щасливі, проте забудуть сенс слів «надія», «страх», «боротьба»… Зрозуміло одне: ми не зобов'язані приймати будь-яке майбутнє заради фальшивого знамена свободи – як свободи нічим не обмеженого розмноження, так і свободи безперешкодного наукового дослідження. Ми не зобов'язані вважати себе рабами неминучого технологічного прогресу, якщо він не слугує людяним цілям. Істинна свобода означає свободу людської спільноти захищати цінності, найдорожчі для неї, і саме цією свободою ми маємо скористатися щодо біотехнологічної революції. За Френсисом Фукуямою.