Що таке епітет?
20 квітня 2025 р.Чому саме епітети часто називають «крилами для польоту думки» в українській літературі? Як простий прикметник перетворюється на епітет? Чому епітет є одним із найдавніших і водночас найбільш актуальних художніх засобів? Епітет дозволяє письменнику не просто описати предмет, а розкрити його прихований зміст, індивідуальне враження від нього, надати йому емоційного або оцінного забарвлення. Від «синього моря» в народних піснях до «кривавих жоржин» у поезії сучасників – епітети супроводжують розвиток української літератури, віддзеркалюючи зміни в сприйнятті світу і художній майстерності авторів.
Визначення та сутність епітета
Епітет (від грец. epitheton – прикладка, додаток) – це художнє означення, яке образно та емоційно характеризує предмет, явище, дію, особу, виділяючи найбільш характерну чи вражаючу для автора ознаку. На відміну від звичайного прикметника, який виконує в мові логічну функцію (наприклад, «дерев'яний стіл»), епітет виконує естетичну функцію – він відображає індивідуально-авторське сприйняття та оцінку предмета чи явища.
Український мовознавець Олександр Потебня зазначав, що «епітет – це результат взаємодії поетичного суб'єкта з об'єктивним світом, відбиток того враження, яке світ справляє на автора». Саме ця суб'єктивність і робить епітет важливим засобом вираження авторської позиції та створення художнього образу.
Епітети можуть виражатися різними частинами мови:
1. Найчастіше – прикметниками: «сонячний промінь», «срібні роси», «духмяні трави».
2. Іменниками-прикладками: «дівчина-краса», «хлопець-орел», «місто-герой».
3. Прислівниками: «соловейко тьохкає ніжно», «гірко плаче».
4. Дієприкметниками: «зачарований ліс», «втомлений погляд».
За своєю природою епітети поділяються на постійні (традиційні, фольклорні) та індивідуально-авторські. Постійні епітети зберігаються в мові протягом століть і є частиною культурної традиції: «чисте поле», «синє море», «червона калина», «чорний ворон». Індивідуально-авторські епітети створюються письменником і відображають його неповторне бачення світу: «прозорий спокій» (Павло Тичина), «бісерні комірці» (Леся Українка).
Функції епітета в художньому тексті
Епітет виконує в художньому тексті низку важливих функцій, які сприяють створенню образності, емоційності та виразності мовлення:
1. Зображальна функція – епітет допомагає яскраво, образно зобразити предмет чи явище. Наприклад, у поезії Івана Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся?» епітет «червона» не просто вказує на колір ягід, а створює виразний візуальний образ.
2. Емоційно-оцінна функція – епітет виражає авторське ставлення до зображуваного. У рядках Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати / У цю хвилину ясну» епітет «ясну» виражає емоційно-позитивну оцінку моменту.
3. Індивідуалізуюча функція – епітет виділяє характерні риси конкретного предмета серед подібних. У новелі Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» «зеленкуваті очі» Марічки виділяють її серед інших персонажів.
4. Характеристична функція – епітет розкриває внутрішні якості персонажа. У романі Ольги Кобилянської «Земля» епітети «тиха», «покірна» характеризують не лише зовнішню поведінку Анни, а й розкривають її характер.
5. Символічна функція – епітет створює додатковий підтекст, алюзії. У поезії Ліни Костенко «Осінній день, осінній день, осінній...» епітет «осінній» символізує не просто пору року, а стан душі, перехідний період життя.
6. Ритмотворча функція – епітет може використовуватися для створення певного ритму поезії. У вірші Павла Тичини «Арфами, арфами – золотими, голосними» повторення епітетів створює музичність, мелодійність.
7. Сюжетотворча функція – іноді епітет може впливати на розвиток сюжету, визначаючи характер ситуації чи взаємодії персонажів. У драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» «лісові» істоти протиставляються «людським», що визначає конфлікт твору.
На відміну від метонімії, яка перeносить значення за суміжністю, епітет підкреслює та увиразнює ознаку предмета. А порівняно з гіперболою, яка перебільшує, епітет не обов'язково змінює масштаб ознаки – він радше забарвлює її емоційно чи естетично.
Епітет в українській народній творчості
Український фольклор надзвичайно багатий на епітети, які відображають народне світосприйняття, естетичні ідеали, систему цінностей:
1. У народних піснях постійні епітети стали невід'ємною частиною традиційних образів: «чисте поле», «синє море», «біле личко», «чорні брови», «ясні зорі», «тихий Дунай», «зелений гай». Такі епітети часто утворюють стійкі сполуки, закріплені традицією. Наприклад, у пісні «Ой у полі три криниченьки» знаходимо: «Чорнявая – то я молодая, білявая – то подружка моя».
2. У думах епітети мають часто героїчний характер, підкреслюючи винятковість подвигів, силу та мужність героїв: «славна Україна», «козацька слава», «бистрий кінь», «гострий меч». Епітети в думах часто бувають розгорнутими, величними: «На славній Україні, у славнім городі у Корсуні, що під славою лицарською пробуває...».
3. У казках епітети створюють чарівну, казкову атмосферу: «живуща вода», «чудесна сопілка», «золота рибка», «срібні роси», «кришталевий палац». Вони допомагають виділити незвичайні, чарівні властивості предметів і явищ, що є важливим для розвитку казкового сюжету.
4. У прислів'ях та приказках епітети часто мають оцінний характер, виражаючи народну мудрість та моральні цінності: «з добрим поживеш – добре й переймеш, з лихим зійдешся – й свого позбудешся».
5. У загадках епітети допомагають створити яскравий образ загаданого предмета, водночас приховуючи його сутність: «Чорне сукно лізе у вікно» (ніч).
6. У колядках та щедрівках епітети створюють атмосферу святковості, радості, достатку: «щедрий вечір», «багатий рік», «золоті зерна», «срібна роса». Такі епітети не лише описують, а й виконують магічну функцію – виражають побажання добробуту, щастя, багатства.
Дослідниця українського фольклору Лідія Дунаєвська зазначає: «Постійні епітети в українському фольклорі – це не просто художні означення, а своєрідні формули, що кодують колективний досвід народу, його ціннісні орієнтації та естетичні уподобання».
Цікаво, що на відміну від літоти, яка применшує, епітети у фольклорі часто самі містять елементи перебільшення, наближаючись до гіперболи: «терем високий», «стрілець бистроокий», «діжки срібла-золота».
Епітет в українській літературі
Українська література демонструє багате й різноманітне використання епітетів, які розкривають еволюцію художнього мислення та естетичних пошуків письменників різних епох:
1. У творчості Тараса Шевченка епітети поєднують фольклорну традицію з індивідуально-авторським баченням світу. У його поезії знаходимо і традиційні епітети («синє море», «вишневий садок»), і оригінальні, емоційно насичені («широкий Дніпро», «думи невеселії», «вітер буйний»). Особливо важливими для Шевченка є епітети із соціально-політичним звучанням: «вольнії, широкії» (поля), «незрячі раби», «лукаві діти».
2. Іван Франко віртуозно використовує епітети для відтворення соціальної дійсності, психологічних станів, філософських роздумів. У його ліриці епітети різноманітні – від традиційних народнопоетичних («ясне сонечко», «чисте серце») до несподівано оригінальних, що передають інтелектуальну й емоційну напругу («нещаднеє жало думок», «мармурові криниці»).
3. Леся Українка збагатила українську літературу вишуканими, часто символічними епітетами, що відображають глибинні психологічні процеси, філософські ідеї: «блакитна троянда», «камінний господар», «лісова пісня», «одважна душа».
4. Михайло Коцюбинський – майстер імпресіоністичного епітета, що передає найтонші відтінки почуттів, миттєві враження від природи: «осяяна блиском сонця», «гострі блискучі хвилі», «зелений глибокий спокій».
5. Павло Тичина створив унікальні епітети-кольоративи, епітети-синестезії, що передають єдність звуку, кольору, запаху: «арфами золотими», «прозора блакить», «ясні зорі обгорнули голубий світ».
6. Максим Рильський, вірний традиціям неокласицизму, використовує точні, вишукані, часто античні епітети: «мармурова скронь», «бронзова важка рука», «тверда лінія тіл».
7. У творчості шістдесятників (Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський) епітет часто стає засобом протесту проти шаблонності, сірості, несвободи. Епітети тут несподівані, парадоксальні, свіжі: «сива ласкавість», «важка колиска», «вечірній звір».
8. У сучасній українській літературі епітет часто набуває постмодерністських рис – іронічності, інтертекстуальності, гри зі смислами. Наприклад, у прозі Юрія Андруховича: «карпатська Верона», «галицький Пьємонт».
Дослідник поетики Анатолій Ткаченко зауважує: «Епітет – це свого роду барометр художнього стилю письменника. По епітетах можна вивчати не лише індивідуальність автора, а й загальні тенденції розвитку літератури певної доби».
Епітет і споріднені художні засоби
Епітет активно взаємодіє з іншими тропами, утворюючи складні образні конструкції:
1. Епітет і метафора часто поєднуються, утворюючи метафоричний епітет: «кривавий захід», «золоті руки», «солодкі спогади». У таких конструкціях епітет передає не пряму ознаку предмета, а переносне значення. У поезії Богдана-Ігоря Антонича: «весна зелена», «дзвінкі копита», «сліпий смерек політ» – епітети набувають метафоричного значення.
2. Епітет і алегорія – іноді епітет стає частиною алегоричного образу. Наприклад, у байці Леоніда Глібова «Вовк та Ягня» епітет «безвинне» (ягня) підкреслює алегоричний зміст образу жертви, а «хижий» (вовк) – образу гнобителя.
3. Епітет і гіпербола – можуть утворювати гіперболічний епітет: «неосяжний простір», «незліченні скарби», «непереможна воля». Особливо часто такі епітети зустрічаються в епічній поезії, героїчному епосі.
4. Епітет і літота – у поєднанні з літотою епітет може виражати значення через применшення: «малесенька сльозинка», «тихесенький голосок». Такі епітети характерні для інтимної лірики, дитячої літератури.
5. Епітет і оксюморон – поєднання епітета з означуваним словом може створювати оксюморон, якщо ознаки суперечать одна одній: «гаряча крига», «мертва душа», «радісна печаль». Оксиморонні епітети особливо поширені в модерністській та постмодерністській поезії.
6. Епітет і символ – епітет може підкреслювати, увиразнювати символічне значення слова. Наприклад, у поезії Лесі Українки «досвітні вогні» – епітет «досвітні» підкреслює символічне значення вогнів як провісників нового дня, нового життя.
7. Епітет і метонімія – коли епітет стосується слова, вжитого в метонімічному значенні. Наприклад, «золота молодість» – епітет «золота» характеризує не саму молодість, а молодих людей.
Як зауважує лінгвіст Юрій Карпенко: «Взаємодія епітета з іншими тропами – це свідчення його універсальності, гнучкості, здатності входити в найрізноманітніші образні конструкції. Саме ця властивість робить епітет одним із найбільш продуктивних тропів у художньому мовленні».
Епітет у сучасній мові та культурі
Епітет активно функціонує не лише в літературі, а й у різних сферах сучасної мови та культури:
1. У повсякденному мовленні ми часто використовуємо епітети для вираження своїх емоцій, оцінок, вражень: «чудовий день», «жахлива погода», «геніальна ідея». Такі епітети часто стираються, перетворюються на кліше, втрачають свою образність.
2. У мас-медіа епітети використовуються для емоційного впливу на аудиторію, для формування певного ставлення до подій чи осіб: «резонансна справа», «скандальна заява», «історичне рішення». Журналісти часто зловживають емоційно-забарвленими епітетами, що може призводити до маніпулятивного впливу на читача.
3. У рекламних текстах епітети є незамінним засобом для створення привабливого образу товару чи послуги: «неперевершений смак», «інноваційне рішення», «бездоганна якість». Рекламні епітети часто гіперболізовані, спрямовані на створення ідеалізованого образу продукту.
4. У політичному дискурсі епітети часто використовуються для характеристики політичних опонентів, подій, ідеологій: «агресивна політика», «деструктивні сили», «прогресивні реформи». Такі епітети відіграють важливу роль у формуванні громадської думки.
5. У мистецтвознавстві, музичній та художній критиці епітети допомагають передати естетичні враження, оцінити художню цінність твору: «пронизлива мелодія», «витончений стиль», «насичена кольорова гама».
6. У науковій термінології епітети, втрачаючи образність, можуть ставати частиною термінів: «твердий алмаз», «м'який знак», «важка промисловість». Тут епітет стає елементом терміна, набуваючи термінологічного значення.
7. У інтернет-комунікації, особливо в соціальних мережах, з'являються нові, часто сленгові епітети, які швидко поширюються і входять у мовний узус: «топовий контент», «вірусне відео», «крінжовий жарт».
Дослідниця мовної комунікації Олена Селіванова зазначає: «Епітет у сучасній комунікації – це не просто стилістичний прийом, а важливий засіб концептуалізації дійсності, спосіб вираження оцінки, емоційного ставлення до світу. Через епітети відбувається формування ціннісної картини світу».
Цікаво спостерігати, як традиційні, фольклорні епітети взаємодіють із сучасними в українській культурі: від народної пісні до рок-музики, від класичної літератури до постмодерністських експериментів – епітет залишається потужним засобом вираження індивідуального світосприйняття і водночас зв'язку з культурною традицією.