Що таке мейозис?
20 квітня 2025 р.Чи помічали ви, як іноді люди навмисно недоговорюють, применшують значення своїх досягнень або роблять вигляд, що подія не варта уваги? «Та це дрібниці», – каже людина, яка щойно завершила роботу над масштабним проєктом. «Трохи знаю англійську», – скромно зізнається перекладач, який вільно володіє мовою. Ці приклади демонструють мейозис – художній прийом, який спирається на свідоме применшення ознак, якостей, значень предметів, явищ чи дій. Мейозис – один із найцікавіших тропів, який допомагає авторам грати з очікуваннями читачів, створювати тонку іронію та передавати психологічні нюанси через мовлення персонажів. Цей засіб споріднений з літотою, проте має свої унікальні риси та функції. Пропоную разом зануритися в світ мейозису, щоб зрозуміти, чому письменники так часто звертаються до прийому демонстративного применшення і яку роль він відіграє в художньому тексті.
Визначення та сутність мейозису
Мейозис (від грец. meiosis – «зменшення») – це троп, суть якого полягає у свідомому применшенні ознак, властивостей, значущості предметів, явищ чи дій для досягнення певного стилістичного ефекту. У мейозисі реальні якості об'єкта чи значення події навмисно представляються меншими, ніж вони є насправді, що створює особливу виразність висловлювання.
Мейозис часто порівнюють і навіть ототожнюють з літотою, проте між ними є суттєва різниця. Літота – це заперечення протилежного («немалий» замість «великий»), тобто троп, який використовує подвійне заперечення для ствердження. Мейозис же – це пряме применшення без використання заперечних конструкцій («крапля щастя» замість «велике щастя»).
Літературознавиця Олена Галич визначає мейозис як «стилістичний прийом, за допомогою якого навмисно занижується інтенсивність ознаки чи дії, значення події чи становище особи з метою створення особливої виразності висловлювання». Мейозис, на її думку, є своєрідним антиподом гіперболи.
Мовознавець Олександр Потебня наголошував на особливій психологічній функції мейозису: «Мейозис відображає здатність людського мислення до самоіронії, до відсторонення, до тонкої гри з власними і чужими очікуваннями».
Структурно мейозис може виражатися різними способами. Часто він реалізується через вживання слів із зменшувальними суфіксами («проблемка», «задачка»), через використання прислівників, що вказують на низький ступінь прояву ознаки («трохи», «дещо», «злегка»), через порівняння з чимось малим, незначним («розміром з горошину», «вартий копійки»).
Мейозис може виявлятися на рівні цілого висловлювання, коли мовець навмисно знижує значущість події чи явища. Наприклад, фраза «Так, мене трохи знають у літературних колах» у вустах відомого письменника є типовим мейозисом.
Як мовний засіб мейозис тісно пов'язаний зі скромністю, стриманістю, недомовленістю, а також із іронією, самоіронією, скептицизмом. Це відображає певні культурні та психологічні особливості мовної поведінки.
Історія поняття та його розвиток
Поняття мейозису має давню історію, яка сягає античної риторики. Вже давньогрецькі та римські ритори виділяли мейозис як важливий стилістичний прийом, який допомагав оратору встановити особливий контакт з аудиторією, продемонструвати скромність і стриманість.
У «Риториці» Арістотеля мейозис розглядається як один із засобів переконання, який допомагає оратору викликати довіру слухачів. Арістотель зазначав, що надмірне самовихваляння викликає роздратування, тоді як скромність і применшення власних заслуг створюють позитивне враження.
Давньоримський ритор Квінтіліан у праці «Настанови оратору» розглядав мейозис як різновид іронії, засіб створення особливої виразності мовлення через контраст між сказаним і тим, що мається на увазі.
У середньовічній риториці мейозис був пов'язаний з християнською етикою смирення і скромності. Він розглядався як засіб вираження покірності Богу, визнання власної гріховності і недосконалості.
У ренесансній і класицистичній поетиці мейозис набуває нових значень і функцій. Він стає елементом галантного стилю, засобом вираження витонченості, тонкої іронії, гри з умовностями.
У романтичній естетиці мейозис часто використовується як засіб створення особливої атмосфери недомовленості, таємничості, як спосіб натяку на те, що не може бути висловлене прямо.
У реалістичній літературі XIX століття мейозис стає важливим засобом мовної характеристики персонажів, відображення їхнього соціального статусу, освіти, психологічних особливостей.
У модерністській літературі початку XX століття мейозис набуває експериментального характеру, стає елементом мовної гри, засобом деконструкції традиційних форм вираження.
У постмодерністській літературі мейозис часто використовується як елемент іронічної стратегії, як засіб пародіювання традиційних форм, як спосіб гри з читачем.
Сучасні лінгвостилістичні дослідження розглядають мейозис у контексті теорії мовної комунікації, прагматики, когнітивної лінгвістики. Особлива увага приділяється функціям мейозису в різних типах дискурсу, його ролі в міжкультурній комунікації.
Види та форми мейозису
Мейозис, як складне і багатогранне стилістичне явище, може проявлятися в різних формах і видах, залежно від структури, функції, ступеня вираженості та сфери використання:
1. За структурою можна виділити лексичний, фразеологічний і синтаксичний мейозис. Лексичний мейозис реалізується через використання слів зі зменшувальним значенням: «проблемка», «дощик», «хворобливий». Фразеологічний мейозис представлений у стійких виразах: «кіт наплакав», «з горобця», «на копійку». Синтаксичний мейозис виявляється в особливих синтаксичних конструкціях: «не такий вже й...», «не дуже...», «не так щоб...».
2. За функцією розрізняють евфемістичний, іронічний і експресивний мейозис. Евфемістичний мейозис пом'якшує негативне повідомлення: «не дуже добре себе почуваю» (замість «хворий»). Іронічний мейозис створює комічний ефект через контраст між сказаним і тим, що мається на увазі: «невеличкий будиночок» (про розкішний палац). Експресивний мейозис підсилює виразність висловлювання: «краплина надії» (підкреслюється цінність навіть малої надії).
3. За сферою використання виділяють побутовий, публіцистичний, науковий і художній мейозис. Побутовий мейозис характерний для розмовного мовлення: «трохи втомився» (про сильну втому). Публіцистичний мейозис використовується в журналістських текстах для досягнення особливого впливу на читача: «певні труднощі» (про серйозні проблеми). Науковий мейозис є елементом наукової етики і відображає стриманість в оцінках: «дещо відрізняється від загальноприйнятої точки зору» (про принципово новий підхід). Художній мейозис є засобом образотворення в літературі.
4. За ступенем вираженості розрізняють м'який і різкий мейозис. М'який мейозис лише незначно применшує реальні якості чи значення: «не надто вдала спроба» (про провал). Різкий мейозис створює разючий контраст між сказаним і реальністю: «невеличка неприємність» (про катастрофу).
5. За психологічною мотивацією виділяють мейозис скромності, мейозис стриманості, мейозис іронії, мейозис лукавства. Мейозис скромності виражає небажання мовця підкреслювати власні заслуги: «трохи розуміюсь на цьому» (від фахівця високого рівня). Мейозис стриманості виражає небажання драматизувати ситуацію: «невелика проблема» (про серйозну складність). Мейозис іронії виражає скептичне або насмішкувате ставлення: «дещо несподіване рішення» (про абсурдний вчинок). Мейозис лукавства приховує справжні наміри або оцінки: «непогано було б» (про сильне бажання).
Варто зауважити, що всі ці класифікації є умовними, оскільки в реальних текстах різні види і форми мейозису часто переплітаються, взаємодіють, створюючи складні смислові нюанси.
Лінгвіст Ірина Кочан зазначає: «Різноманіття форм мейозису свідчить про глибоку вкоріненість цього тропа в механізмах мовного мислення, про його здатність відображати найтонші смислові нюанси і психологічні стани».
Функції мейозису в художньому тексті
Мейозис у художньому тексті виконує низку важливих функцій, які визначають його роль в образній системі твору і в реалізації авторського задуму:
1. Характерологічна функція – мейозис є засобом мовної характеристики персонажів, він відображає їхній соціальний статус, рівень освіти, психологічні особливості, національну приналежність. Наприклад, у романі Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» мейозис у мовленні персонажів відображає їхню приналежність до селянського середовища, особливості народного світосприйняття: «сяка-така хатина» (про добротний будинок).
2. Психологічна функція – мейозис передає складні психологічні стани, такі як скромність, стриманість, іронія, самоіронія, сумнів, невпевненість. У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» мейозис у внутрішньому мовленні головного героя Степана Радченка відображає його складні, суперечливі переживання: «якось воно буде» (про важливе життєве рішення).
3. Драматургічна функція – мейозис створює особливу напругу через контраст між сказаним і тим, що мається на увазі. У драмі Лесі Українки «Камінний господар» мейозис у репліках Донни Анни створює психологічну напругу, натякає на приховані мотиви і наміри: «трохи втомлена» (про глибоке душевне виснаження).
4. Комічна функція – мейозис може створювати гумористичний, іронічний, сатиричний ефект через разючий контраст між реальністю і її мовним вираженням. У романі Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу» мейозис є джерелом народного гумору: «трохи не з'їв» (про спробу з'їсти величезну кількість їжі).
5. Емоційно-експресивна функція – мейозис підсилює виразність висловлювання, створює особливу емоційну насиченість. У поезії Ліни Костенко мейозис часто створює пронизливий ліричний ефект: «краплини серця» (про глибокі душевні переживання).
6. Філософсько-світоглядна функція – мейозис може виражати певну життєву філософію, світоглядну позицію, систему цінностей. У творчості Григора Тютюнника мейозис відображає стоїчну життєву філософію українського селянства, здатність стійко переносити життєві труднощі: «трохи не пощастило» (про трагічні події).
7. Композиційна функція – мейозис може бути елементом композиції твору, створювати контраст між різними епізодами, підготовлювати читача до важливих сюжетних поворотів. У романі Юрія Яновського «Вершники» мейозис у назві новели «Подвійне коло» натякає на трагічну зав'язку сюжету.
8. Інтертекстуальна функція – мейозис може створювати алюзії до інших текстів, вступати в діалог з культурною традицією. У поезії неокласиків (Миколи Зерова, Максима Рильського) мейозис часто створює інтертекстуальні зв'язки з античною літературою.
Літературознавець Михайло Наєнко зазначає: «Мейозис у художньому тексті – це не просто стилістичний прийом, а особливий спосіб художнього осмислення дійсності, який дозволяє автору створювати складну гру смислових нюансів, підтекстів, алюзій. У найвидатніших творах української літератури мейозис стає елементом індивідуального авторського стилю, виразником неповторного авторського бачення світу».
Мейозис в українській літературі
Українська література має багату традицію використання мейозису, який розвивався в контексті національної культури, відображаючи особливості українського менталітету, національного характеру, народного світосприйняття.
У фольклорі мейозис є поширеним прийомом, який відображає такі риси народного характеру, як скромність, стриманість, почуття гумору, здатність до самоіронії. Народні пісні, казки, прислів'я і приказки рясніють мейозисами: «Не святі горшки ліплять», «Без надії сподіваюсь», «Сякий-такий, а все ж таки» тощо.
У давній українській літературі мейозис часто пов'язаний з християнською етикою смирення і скромності, з бароковою естетикою контрасту і парадоксу. У творчості Григорія Сковороди мейозис є елементом філософської системи, відображає ідею «сродності», самопізнання, «нерівної рівності»: «мале є велике, коли воно добре».
У літературі XIX століття мейозис стає важливим елементом реалістичного стилю, засобом створення життєподібних характерів і ситуацій. У творчості Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка мейозис часто є елементом бурлеску, народного гумору, сентиментальної чутливості.
Тарас Шевченко майстерно використовує мейозис для створення іронічних, сатиричних, драматичних ефектів. У його поезії мейозис часто поєднується з іншими тропами – іронією, сарказмом, літотою: «малого сліду не покину на нашій славній Україні» (насправді поет залишив величезний слід).
Іван Франко використовує мейозис як засіб психологічного аналізу, як елемент соціальної характеристики, як спосіб вираження філософських ідей. У його поезії мейозис часто має іронічний або драматичний характер: «і в мене серденько не з леду» (про глибоке любовне почуття).
Леся Українка в своїй драматургії майстерно використовує мейозис для створення складних, психологічно насичених діалогів, для передачі внутрішньої боротьби героїв. У драмі «Камінний господар» мейозис є важливим елементом мовної характеристики Донни Анни, відображає її стриманість, силу волі, приховану пристрасність.
Модерністи початку XX століття (Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник) використовують мейозис як елемент імпресіоністичної поетики, як засіб створення настрою, атмосфери, як спосіб передачі складних психологічних нюансів. У новелі Михайла Коцюбинського «Intermezzo» мейозис допомагає передати тонкі душевні порухи героя: «був, здається, трохи стомлений» (про глибоку душевну кризу).
Неокласики (Микола Зеров, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара) використовують мейозис як елемент класицистичної стриманості, як засіб створення інтелектуальної іронії, як спосіб діалогу з культурною традицією. У сонетах Миколи Зерова мейозис часто має культурологічний характер, створює алюзії до античної літератури.
Представники «розстріляного відродження» (Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Валер'ян Підмогильний) використовують мейозис як елемент модерністського експерименту, як засіб створення складних смислових конструкцій, як спосіб вираження екзистенційної проблематики. У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» мейозис є важливим елементом психологічного аналізу, відображає внутрішню боротьбу героя, його сумніви, суперечливі прагнення.
Шістдесятники (Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч) використовують мейозис як засіб створення інтелектуальної іронії, як спосіб завуальованого протесту проти тоталітарної системи, як елемент філософської рефлексії. У поезії Ліни Костенко мейозис часто має філософський характер, виражає ідею відносності людських оцінок і суджень: «Було в нас щось шляхетне і високе, хоч і жили ми просто і убого».
У постмодерністській літературі кінця XX – початку XXI століття (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Юрій Іздрик) мейозис часто стає елементом іронічної гри, засобом деконструкції традиційних форм, способом діалогу з культурною традицією. У прозі Юрія Андруховича мейозис часто має карнавальний, ігровий характер: «певні складнощі із самоідентифікацією» (про глибоку кризу національної самосвідомості).
Літературознавець Соломія Павличко зазначала: «Історія мейозису в українській літературі – це історія розвитку національної самосвідомості, національного характеру, національної культури. Від народнопоетичних форм до постмодерністських експериментів – такий шлях пройшов мейозис в українській літературі, відображаючи еволюцію художнього мислення і мовної свідомості».
Мейозис у сучасній мові та комунікації
У сучасному мовному просторі роль і функції мейозису істотно змінюються, він виходить за межі художньої літератури і активно проникає в різні сфери комунікації, набуваючи нових форм і змістів.
У медіа-просторі мейозис стає важливим засобом формування громадської думки, створення певного іміджу, маніпулювання свідомістю аудиторії. Журналісти активно використовують мейозис для пом'якшення негативної інформації, для створення евфемістичних формулювань: «певні труднощі» (про серйозну кризу), «окремі недоліки» (про системні проблеми), «не зовсім відповідає дійсності» (про відверту брехню).
У політичному дискурсі мейозис служить засобом формування певного політичного іміджу, просування ідеологічних концепцій, приховування реального стану справ. Політики часто використовують мейозис для пом'якшення негативної інформації, для відволікання уваги від гострих проблем: «тимчасові труднощі» (про тривалу кризу), «окремі помилки» (про системні провали), «певне занепокоєння» (про масові протести).
У діловій комунікації мейозис є елементом ділового етикету, засобом підтримки конструктивного діалогу, способом уникнення конфліктів. У діловому листуванні, переговорах, презентаціях мейозис допомагає створити атмосферу взаємоповаги, продемонструвати готовність до компромісу: «дещо відрізняється від наших очікувань» (про невиконані зобов'язання), «потребує певного доопрацювання» (про серйозні недоліки).
У науковому дискурсі мейозис є елементом наукової етики, засобом вираження обережності в оцінках і висновках, способом дотримання принципу об'єктивності. Наукові статті, монографії, дисертації рясніють мейозисами: «дещо відрізняється від загальноприйнятої точки зору» (про принципово новий підхід), «не цілком узгоджується з наявними даними» (про протиріччя з усталеною теорією).
У побутовому спілкуванні мейозис є важливим елементом мовного етикету, засобом підтримки гармонійних відносин, способом уникнення конфліктів. У сімейному, дружньому, колегіальному спілкуванні мейозис допомагає пом'якшити критику, висловити незгоду в коректній формі, продемонструвати повагу до співрозмовника: «не зовсім згоден» (про категоричну незгоду), «трохи запізнився» (про значне запізнення).
У мережевому спілкуванні, соціальних мережах мейозис набуває нових форм і функцій. Він стає елементом мережевого етикету (нетикету), засобом формування певного віртуального образу, способом захисту від надмірної відвертості: «трохи сумно» (про глибоку депресію), «дещо дивне рішення» (про абсурдний вчинок).
У рекламному дискурсі мейозис може використовуватися як засіб привернення уваги, створення інтриги, формування позитивного образу товару чи послуги: «неабиякі можливості» (про унікальні функції), «певні переваги» (про революційні інновації).
У психологічному консультуванні, психотерапії мейозис є важливим діагностичним і терапевтичним інструментом. Психологи і психотерапевти звертають увагу на використання клієнтами мейозису як на показник певних психологічних особливостей, проблем, захисних механізмів: «трохи переживаю» (про сильну тривогу), «не дуже добре себе почуваю» (про серйозний розлад).
Лінгвіст Флорій Бацевич зазначає: «Мейозис у сучасній комунікації – це не просто стилістичний прийом, а важливий механізм регулювання міжособистісних стосунків, засіб досягнення комунікативних цілей, спосіб вираження культурних і психологічних особливостей мовної особистості. Його вивчення дозволяє глибше зрозуміти механізми мовного впливу, особливості міжкультурної комунікації, психологію мовної поведінки».
Мовознавиця Ольга Селіванова підкреслює: «Сучасний мовний простір, з його тяжінням до толерантності, політкоректності, евфемізації, створює сприятливі умови для активного використання мейозису. Це відображає загальну тенденцію до пом'якшення категоричності оцінок і суджень, до уникнення конфліктів, до створення комфортного комунікативного середовища».