Що таке троп?
20 квітня 2025 р.Чому мова літератури така захоплива та образна? Як письменникам вдається перетворити звичайні слова на художні полотна, що оживають у нашій уяві? Секрет криється у тропах – особливих мовних зворотах, які змінюють пряме значення слів на переносне, даруючи мові образність, виразність та емоційність. Тропи – це свого роду мости між буквальним та образним сприйняттям світу, вони допомагають глибше передати авторський задум, створити багатовимірний художній текст. У цій статті ми розглянемо, що таке тропи, як вони функціонують у літературі та як збагачують мовлення, роблячи його влучним, яскравим та неповторним.
Визначення та сутність тропів
Троп (від грец. tropos – зворот, образ) – це слово або вираз, вжиті в переносному значенні для створення художнього образу та досягнення більшої виразності мовлення. В основі тропа лежить перенесення традиційної сфери вживання слів та словосполучень у нову контекстуальну сферу.
Українська дослідниця Олена Галич пояснює: «Тропи – це не просто прикраси мови, а особливий спосіб мислення, який дозволяє побачити предмет з несподіваного боку, виявити в ньому нові смислові нюанси».
Сама природа тропів дволика: з одного боку, вони спираються на усталені мовні асоціації, з іншого – порушують їх, створюючи нові, несподівані зв'язки між поняттями. Саме це протиріччя між звичним та новим, буквальним та переносним, робить тропи потужним засобом художньої виразності.
Тропи виникають на основі різних видів перенесення значень:
1. За схожістю (подібністю) – метафора, порівняння
3. За контрастом – іронія, сарказм, антономазія
Особливість тропів полягає в тому, що вони не просто замінюють одне поняття іншим, а створюють особливу художню реальність, в якій розкривається авторське бачення світу, його емоційна та інтелектуальна оцінка зображуваного.
Класифікація тропів
У сучасному літературознавстві існує кілька підходів до класифікації тропів. Найпоширенішим є поділ на основні та похідні тропи:
Основні тропи:
1. Метафора – перенесення ознак одного предмета на інший за принципом подібності: «море квітів», «сонце усмішки».
2. Метонімія – перенесення назви з одного предмета на інший за принципом суміжності: «читати Шевченка» (твори Шевченка), «випити чашку» (вміст чашки).
3. Синекдоха – різновид метонімії, коли частина використовується замість цілого або навпаки: «У хаті не було жодної душі» (людини).
4. Порівняння – зіставлення одного предмета з іншим за спільною ознакою: «швидкий, як вітер».
Похідні тропи:
1. Епітет – художнє означення, що підкреслює характерну ознаку предмета: «золоте сонце», «гіркі сльози».
2. Гіпербола – художнє перебільшення: «сто років чекати», «море сліз».
3. Літота – художнє применшення: «тихіший води», «нижчий трави».
4. Перифраз – описовий зворот, який вживається замість назви предмета: «цар звірів» (лев).
5. Уособлення (персоніфікація) – надання неживим предметам властивостей живих істот: «вітер грає», «сонце сміється».
6. Автологія – вживання слів у прямому значенні на тлі переносного.
7. Алегорія – відображення абстрактних понять через конкретні образи: лисиця – хитрість, заєць – боягузтво.
8. Іронія – прихована насмішка, коли про щось говориться позитивно, але мається на увазі протилежне.
9. Сарказм – їдка, викривальна, гостра насмішка.
Літературознавець Юрій Ковалів зазначає: «Класифікація тропів, незважаючи на усталену традицію, залишається відкритою, оскільки художнє мовлення постійно розвивається, створюючи нові форми образності».
Функції тропів у художньому тексті
Тропи відіграють надзвичайно важливу роль у художньому тексті, виконуючи низку функцій:
1. Образотворча функція – створення яскравих, виразних художніх образів, які запам'ятовуються і впливають на уяву читача. Наприклад, у вірші Павла Тичини «Гаї шумлять...» метафоричні образи («арфами гаї шумлять», «квітами-перлами замайоріли») створюють виразну картину весняного пробудження природи.
2. Емоційно-експресивна функція – передача авторських емоцій та формування емоційного відгуку в читача. У поезії Василя Стуса «Господи, гніву пречистого...» тропи («обрізаний від світу», «глибокий колодязь мовчання») допомагають передати глибину трагічного відчуття ізольованості й самотності.
3. Оцінна функція – вираження авторської оцінки зображуваного, формування ставлення читача до персонажів чи подій. У повісті Івана Франка «Boa constrictor» метафора «золотий удав», що повторюється в тексті, виражає негативну оцінку автором влади грошей, які душать людську особистість.
4. Когнітивна (пізнавальна) функція – через образне мовлення читач пізнає нові аспекти вже відомих явищ, відкриває нові смисли. У романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» численні метафори («голос криниці», «очі пам'яті»), допомагають глибше зрозуміти історичну епоху та психологію персонажів.
5. Стилетворча функція – формування індивідуального стилю письменника. Тропи можуть бути характерною ознакою авторського стилю: складні метафоричні конструкції Михайла Коцюбинського, неологізми-метафори Павла Тичини, іронічно-саркастичні звороти Остапа Вишні.
6. Смислотвірна функція – тропи можуть створювати глибші смислові пласти, підтекст, розширювати семантичне поле твору. У новелі Василя Стефаника «Камінний хрест» центральний символ-метафора «камінний хрест» набуває багатозначності, втілюючи і тягар селянської долі, і пам'ять про покинуту батьківщину, і зв'язок поколінь.
7. Текстотворча функція – тропи можуть бути «зерном», з якого виростає цілий твір, або об'єднувальним елементом, що пронизує весь текст, забезпечуючи його цілісність. Наприклад, у поемі Тараса Шевченка «Сон» наскрізна метафора сну є структурним принципом усього твору.
Як зазначає літературознавець Діана Козубенко: «Тропи – це не просто елементи прикрашання тексту, а важливі інструменти художнього пізнання світу, засоби вираження авторського світогляду та емоційного впливу на читача. Вони перетворюють художній текст із лінійної послідовності слів на багатовимірну естетичну реальність».
Тропи в українській літературній традиції
Українська література демонструє багату традицію образного мовлення, яка сформувалася під впливом народної творчості, фольклору та оригінальних авторських пошуків.
Своєрідним алмазним фондом української тропіки є система образних засобів фольклору: постійні епітети («чисте поле», «буйний вітер», «синє море»), традиційні метафори («серце з каменю», «золоті руки»), фольклорні порівняння («білий як сніг», «солодкий як мед»). Ці тропи стали своєрідними формулами, що відображають багатовіковий народний досвід та систему цінностей.
Іван Котляревський в «Енеїді» використовує тропи для створення комічного ефекту, бурлескного зниження: «Венера не послідня шльоха», «богам трохи кисло прийшлось». Його травестійні тропи виконують не тільки гумористичну, а й національно-ідентифікаційну функцію, переносячи античних героїв на український ґрунт.
Тарас Шевченко значно розширив діапазон тропів, збагативши традиційну народнопісенну образність глибоко індивідуальними метафорами та символами: «доле де ти, доле де ти, нема ніякої, ніхто її не чує, неситії не бачать», «кайданами міняються, правдою торгують». Шевченківські тропи часто наповнені глибоким соціальним та національним змістом.
У творчості Лесі Українки тропи набувають філософської глибини, вишуканості, інтелектуальної наповненості: «блакитна троянда», «лісова пісня», «одважна іскра в кремені холоднім». Її складні метафори часто стають концептуальними осередками цілих творів.
Павло Тичина створив неповторні синестезійні тропи, що поєднують різні сенсорні відчуття: «зелений гомін», «сонячні кларнети», «арфами золотими вечір озветься». Його метафори музичні, кольорові, звукові, вони творять особливу гармонію поетичного світу.
Микола Хвильовий використовує тропи для створення експресіоністичної картини світу: «сині вечори», «голуба даль», «запахло весною і молодою травою». Його метафорика передає драматизм революційної епохи, відчуття розчарування та надії.
Ліна Костенко відзначається філософською глибиною та афористичністю тропів: «душа тисячоліть шукає себе в слові», «біль словами не передається». Її метафори часто апелюють до історичної пам'яті, національної ідентичності, морально-етичних питань.
Сучасні українські письменники (Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Іздрик) активно експериментують з тропами, створюючи неочікувані, парадоксальні образи, що відображають складність постмодерного світовідчуття: «історія – це гіпсокартон», «пам'ять, простромлена голками дощу» (Сергій Жадан).
Літературознавець Михайло Наєнко зауважує: «Історія українських тропів – це своєрідне дзеркало розвитку національної свідомості, естетичних пошуків та художнього осмислення дійсності. Від фольклорних формул до постмодерних мовних ігор – такий шлях пройшло образне мислення в українській літературі».
Тропи в сучасному мовному просторі
Сучасний мовний простір демонструє цікаві тенденції в розвитку та функціонуванні тропів, які виходять далеко за межі художньої літератури.
1. У медіа тропи стають потужним засобом впливу на аудиторію, формування громадської думки: «інформаційна війна», «медійний шторм», «політичний шаховий патрон». Метафори та метонімії в заголовках новин привертають увагу, емоційно заряджають текст: «Схід і Захід: розколота країна чи спільна перемога?».
2. У рекламі тропи створюють привабливий образ товару чи послуги, формують позитивні асоціації: «морська свіжість» (про зубну пасту), «крила для вашого бізнесу» (про банківські послуги). Реклама часто використовує гіперболи: «неперевершений смак», «революційні технології».
3. У політичному дискурсі тропи формують образи політичних діячів, партій, ідеологій: «політичні акули», «батько нації», «спадкоємці радянської системи». Особливого поширення набувають метафори війни, спорту, театру: «політична арена», «виборчий марафон», «закулісні ігри».
4. У науковій комунікації, особливо в науково-популярних текстах, тропи допомагають пояснити складні явища через більш зрозумілі: «чорна діра», «геном – це книга життя», «комп'ютерний вірус».
5. У соціальних мережах та інтернет-комунікації тропи стають частиною мовної гри, створення мемів, вираження емоцій: «диванні експерти», «інформаційний детокс», «емоційні гірки».
6. У молодіжному сленгу тропи часто виконують функцію кодування інформації, створення групової ідентичності: «мікрохвильовка» (про надмірно схвильовану людину), «шарити» (розуміти).
Цікаво, що стирання, деметафоризація тропів – це природний процес розвитку мови. Багато слів, які сьогодні ми сприймаємо як нейтральні, колись були яскравими тропами: «ручка» (дверей), «носик» (чайника), «вушко» (голки). Водночас постійно виникають нові тропи, відображаючи зміни в суспільному житті та культурі.
Мовознавець Лариса Масенко підкреслює: «Тропи – це не просто художні засоби, а важливі механізми розвитку мови, збагачення її виражальних можливостей. Через тропи відбувається концептуалізація нових явищ та понять, формування національно-мовної картини світу».
Психолінгвісти відзначають, що здатність створювати та розуміти тропи є показником розвитку мовної особистості, її креативності, образного мислення. Тропи допомагають не просто передавати інформацію, а й створювати емоційний зв'язок, формувати спільний культурний простір між мовцями.