Що таке дисфемізм?
20 квітня 2025 р.Дисфемізми – це мовні одиниці, які навмисно підкреслюють негативні характеристики об'єктів, надають мовленню різкості та експресивності. Якщо евфемізми пом'якшують висловлювання, то дисфемізми, навпаки, загострюють та підсилюють його. Вони відображають емоційне сприйняття дійсності, часто провокаційне та суб'єктивне. Дисфемізми – важливий засіб художньої виразності, який активно використовується в українській та світовій літературі для створення колоритних характеристик, посилення драматичності ситуацій та відображення складних морально-етичних конфліктів.
Визначення та сутність дисфемізму
Дисфемізм (від грец. dys – префікс, що означає заперечення і phemi – говорю) – це троп, протилежний до евфемізму, який полягає у заміні нейтральної чи позитивної назви на більш грубу, різку, неприємну з метою надання висловлюванню експресивності, негативного забарвлення чи створення комічного ефекту.
Лінгвісти виділяють різні типи дисфемізмів:
1. Лексичні дисфемізми – використання лайливих, грубих, табуйованих слів замість нейтральних: «здохнути» замість «померти», «пика» замість «обличчя», «жерти» замість «їсти».
2. Фразеологічні дисфемізми – вживання негативно забарвлених фразеологізмів: «накивати п'ятами» замість «піти», «врізати дуба» замість «померти».
3. Семантичні дисфемізми – надання словам негативних конотацій у контексті: «політик» з нейтрального може перетворитися на дисфемізм у певному контексті.
4. Граматичні дисфемізми – використання граматичних форм, які надають висловлюванню негативного забарвлення: середній рід для зневажливого позначення осіб.
Мовознавець Юрій Бєлоусов зазначає: «Дисфемізми виконують свого роду терапевтичну функцію: вони допомагають людині виразити негативні емоції, вербалізувати агресію, тим самим зменшуючи психологічну напругу».
Дисфемізми та суміжні поняття
Для глибшого розуміння природи дисфемізмів важливо зіставити їх із суміжними поняттями:
1. Дисфемізм і евфемізм: якщо евфемізм пом'якшує висловлювання, робить його більш прийнятним з точки зору суспільної моралі, то дисфемізм, навпаки, загострює, підкреслює негативні риси, робить мовлення більш різким і експресивним.
2. Дисфемізм і вульгаризм: хоча обидва явища пов'язані з використанням грубої лексики, дисфемізм – це свідома заміна нейтрального слова на більш грубе з певною стилістичною метою, тоді як вульгаризм – це просто непристойне слово, яке не обов'язково замінює щось нейтральне.
3. Дисфемізм і сарказм: дисфемізм може використовуватися для створення саркастичного ефекту, але сарказм як такий не завжди використовує дисфемізми.
4. Дисфемізм і іронія: якщо іронія – це вживання слова у протилежному значенні, то дисфемізм – це заміна нейтрального слова на негативне, без зміни його значення.
5. Дисфемізм і гіпербола: дисфемізм може включати перебільшення (напр., «він з'їв цілого кабана» замість «він багато з'їв»), але не всі гіперболи є дисфемізмами.
Літературознавець Наталія Кондратенко зауважує: «Дисфемізми в художній літературі – це не просто вияв авторської грубості чи нетактовності, а свідомий художній прийом, який створює особливу експресію, підкреслює драматизм ситуації, формує мовний портрет персонажа».
Функції дисфемізмів у художньому тексті
У художній літературі дисфемізми виконують ряд важливих функцій:
1. Експресивна функція – надають висловлюванню емоційної виразності, підкреслюють авторське ставлення до зображуваного.
2. Характерологічна функція – створюють мовний портрет персонажа, відображають його соціальний статус, освіченість, емоційний стан.
3. Оцінна функція – виражають негативне ставлення до об'єкта зображення.
4. Деміфологізуюча функція – руйнують стереотипи, табу, умовності, висвітлюючи «непричесану» реальність.
5. Сатирична функція – створюють комічний, сатиричний ефект, висміюють певні явища та риси характеру.
6. Деталізуюча функція – конкретизують зображуване, роблять його більш відчутним, «земним».
7. Функція створення контрасту – підсилюють враження шляхом контрастування з нейтральною чи високою лексикою.
8. Соціально-диференціююча функція – маркують певні соціальні групи, їхнє мовлення, світогляд.
Літературний критик Олена Галич підкреслює: «Уміле використання дисфемізмів – ознака майстерності письменника, який не боїться показати життя в усіх його проявах, навіть непривабливих. Дисфемізми роблять художній світ твору багатогранним, живим, неглянцевим».
Дисфемізми в українській літературі
Українська література має багату традицію використання дисфемізмів як важливого художнього засобу:
1. У фольклорі дисфемізми широко представлені в прокльонах, прізвиськах, сатиричних піснях: «Щоб тебе качка копнула» (евфемістична заміна грубішого прокльону).
2. Іван Котляревський в «Енеїді» майстерно використовує дисфемізми для створення комічного ефекту, характеристики персонажів: «Еней був парубок моторний / І хлопець хоть куди козак, / Удавсь на всеє зле проворний, / Завзятіший од всіх бурлак».
3. Тарас Шевченко використовує дисфемізми для гострої соціальної критики: «Од молдованина до фіна / На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує!» (гірка іронія зі словом «благоденствує» набуває дисфемістичного забарвлення).
4. Іван Франко в поемі «Мойсей» вводить дисфемізми у мовлення противників Мойсея для передачі їхнього негативного ставлення до пророка.
5. Михайло Коцюбинський у новелі «Коні не винні» використовує дисфемізми для створення напруженої атмосфери соціального конфлікту.
6. Валер'ян Підмогильний у романі «Місто» застосовує дисфемізми для показу внутрішньої боротьби героя, його протистояння середовищу.
7. Григір Тютюнник майстерно вплітає дисфемізми у мовлення своїх персонажів, створюючи колоритні сільські характеристики.
8. Ліна Костенко використовує дисфемізми для надання гостроти історичним та соціальним конфліктам у своїх творах.
9. Сучасні українські письменники (Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко) часто звертаються до дисфемізмів для створення реалістичного, «непричесаного» образу сучасності.
Літературознавець Михайло Назаренко зазначає: «Дисфемізми в українській літературі нерідко стають маркером авторського стилю, свідченням його сміливості у пошуку виражальних засобів, готовності порушувати табу, говорити про незручне, болюче, непривабливе».
Дисфемізми в сучасній мові та культурі
Дисфемізми активно функціонують у різних сферах сучасної комунікації:
1. У політичному дискурсі – для дискредитації опонентів, створення негативного образу: «маріонетка» замість «представник», «клептократія» замість «влада».
2. У медіа – для привернення уваги аудиторії, створення сенсаційності: «кривавий режим» замість «авторитарне правління».
3. У рекламі (анти-реклама) – для створення негативного образу конкурентів.
4. У молодіжному сленгу – для самовираження, протесту проти умовностей і стереотипів.
5. У соціальних мережах – як засіб вираження емоцій, створення експресивних дописів.
6. У розмовному мовленні – для вираження негативних емоцій, розрядки психологічної напруги.
Психолінгвіст Віктор Глущенко підкреслює: «Дисфемізація мовлення – це свого роду захисна реакція на стреси, соціальні проблеми, невизначеність. Вона дозволяє людині вербалізувати негативні емоції, замість того, щоб накопичувати їх».
Водночас надмірне використання дисфемізмів може свідчити про загальне зниження мовної культури, примітивізацію мовлення, агресивність комунікативного середовища. Тому важливо розуміти доречність використання дисфемізмів у різних комунікативних ситуаціях.
Культуролог Ольга Петренко зауважує: «Дисфемізми – це своєрідний барометр суспільних настроїв, рівня напруженості в суспільстві. Чим більше дисфемізмів у публічному просторі, тим вища соціальна напруга, агресивність, невдоволення».