Що таке евфемізм?
20 квітня 2025 р.Евфемізми – це слова або вирази, які пом'якшують негативні, грубі чи непристойні поняття, надаючи висловлюванню делікатності та тактовності. Якщо дисфемізми загострюють негативні характеристики, то евфемізми, навпаки, згладжують їх. Ці мовні одиниці відображають культурні табу, етичні норми та моральні цінності суспільства. В українській літературі евфемізми виступають важливим стилістичним засобом, який дозволяє авторам говорити про найделікатніші теми, не порушуючи етичних норм, і водночас створювати багатошаровість змісту, підтекст, іронію.
Визначення та сутність евфемізму
Евфемізм (від грец. euphemismos – «говорити м'яко») – це стилістичний троп, що полягає у заміні грубих, непристойних, неприємних або нетактовних слів і виразів на більш прийнятні з точки зору норм моралі, етикету та суспільної комунікації.
Основні ознаки евфемізмів:
1. Вторинність номінації – евфемізм завжди є другою назвою предмета чи явища, замінюючи первинну, яка з певних причин вважається небажаною.
2. Семантична невизначеність – евфемізми часто мають розмитий, неконкретний зміст, що дозволяє пом'якшити негативний денотат.
3. Покращувальна семантика – евфемізми подають негативне явище в більш позитивному світлі.
4. Соціальна зумовленість – вживання евфемізмів визначається морально-етичними нормами конкретного суспільства та історичної епохи.
Мовознавець Лариса Масенко зазначає: «Евфемізація мовлення – це свого роду соціальний і культурний барометр, що відображає табуйовані теми в суспільстві, його моральні цінності та етикетні норми».
Типи евфемізмів та сфери їх вживання
В українській мові та літературі функціонують різні типи евфемізмів залежно від сфери вживання та тематики:
1. Релігійні евфемізми: «лукавий», «нечистий» замість «чорт», «диявол»; «пішов до Божого дому» замість «помер».
2. Побутові евфемізми: «тітка приїхала» замість «менструація»; «у цікавому стані» замість «вагітна».
3. Соціально-політичні евфемізми: «люди з особливими потребами» замість «інваліди»; «оптимізація штату» замість «звільнення працівників».
4. Медичні евфемізми: «новоутворення» замість «пухлина»; «летальний випадок» замість «смерть».
5. Дипломатичні евфемізми: «миротворча операція» замість «військове втручання»; «непорозуміння» замість «конфлікт».
6. Вікові евфемізми: «літня людина» замість «стара»; «людина поважного віку» замість «старий».
7. Етнічні евфемізми, що уникають образливих етнонімів.
8. Професійні евфемізми: «оператор клінінгової служби» замість «прибиральник».
Культуролог Микола Рябчук підкреслює: «Евфемізми виконують важливу функцію соціальної інтеграції – вони дозволяють обговорювати складні, травматичні чи табуйовані теми, не створюючи атмосфери конфлікту й не порушуючи етичних норм».
Евфемізми та суміжні поняття
Для глибшого розуміння природи евфемізмів важливо зіставити їх із суміжними мовними явищами:
1. Евфемізм і дисфемізм: якщо евфемізм пом'якшує негативні характеристики явища, то дисфемізм, навпаки, підкреслює їх, робить мовлення більш різким і експресивним.
2. Евфемізм і метафора: хоча евфемізми часто будуються на основі метафоричного перенесення значення, не всі метафори є евфемізмами, а лише ті, що виконують пом'якшувальну функцію.
3. Евфемізм і перифраз: перифраз може виконувати евфемістичну функцію («остання дорога» замість «смерть»), але може мати й інші функції (наприклад, підкреслювати певну рису явища).
4. Евфемізм і табу: евфемізми часто виникають на основі табу – заборони на вживання певних слів, зумовленої культурними, релігійними чи соціальними чинниками.
5. Евфемізм і іронія: евфемізми можуть використовуватися для створення іронічного ефекту, але не всі евфемізми є іронічними.
Літературознавець Соломія Павличко зауважує: «Евфемізми в художньому тексті – це не просто заміна грубих слів на пристойні, а складний стилістичний прийом, який дозволяє автору створювати підтекст, алюзії, натяки, збагачуючи таким чином зміст твору».
Функції евфемізмів у художньому тексті
У художній літературі евфемізми виконують ряд важливих функцій:
1. Етикетна функція – дотримання норм мовного етикету при обговоренні делікатних тем.
2. Характерологічна функція – створення мовного портрета персонажа, відображення його культурного рівня, вихованості, соціального статусу.
3. Функція створення підтексту – формування другого плану висловлювання, натяку.
4. Іронічна функція – створення іронічного ефекту через контраст між евфемізмом і позначуваним явищем.
5. Психологічна функція – відображення внутрішнього стану героя, його небажання називати речі своїми іменами.
6. Естетична функція – створення «високого стилю», уникнення грубих, непристойних виразів.
7. Ігрова функція – створення мовної гри, каламбуру.
8. Функція відтворення історичного колориту – відображення етикетних норм певної епохи.
Літературний критик Тамара Гундорова підкреслює: «Майстерність письменника часто виявляється в умінні використовувати евфемізми – говорити про складне, болюче, табуйоване, не порушуючи при цьому етичних норм і зберігаючи естетичну цінність тексту».
Евфемізми в українській літературі
Українська література має багату традицію використання евфемізмів як важливого стилістичного засобу:
1. У фольклорі – евфемістичні назви хвороб («вона», «лихоманка»), смерті («відійти», «спочити»), нечистої сили («той», «сам» замість «чорт»).
2. Григорій Сковорода використовує евфемізми для обговорення філософських та релігійних тем.
3. Іван Котляревський в «Енеїді» майстерно застосовує евфемізми для створення комічного ефекту.
4. Тарас Шевченко використовує евфемізми для пом'якшення зображення трагічних сторін життя, особливо у творах про жіночу долю.
5. Пантелеймон Куліш у романі «Чорна рада» вживає евфемізми для відтворення історичного колориту епохи.
6. Михайло Коцюбинський у новелах використовує евфемізми для створення підтексту, психологізму.
7. Валер'ян Підмогильний у романі «Місто» застосовує евфемізми для зображення інтимних стосунків.
8. Ліна Костенко в романі «Маруся Чурай» використовує евфемізми для відтворення мовлення персонажів різних соціальних груп.
9. Сучасні українські письменники (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан) використовують гру з евфемізмами для створення іронії, підтексту, мовної гри.
Літературознавець Григорій Грабович зазначає: «Евфемізми в українській літературі – це не лише ознака мовного етикету, а й важливий інструмент створення підтексту, національної своєрідності художнього мовлення, відображення табу та етикетних норм української культури різних епох».
Евфемізми в сучасній мові та культурі
Сучасна українська мова, попри загальну тенденцію до мовної демократизації та відкритості, активно використовує евфемізми в різних сферах комунікації:
1. У політичному дискурсі: «негативне зростання» замість «економічний спад», «оптимізація витрат» замість «скорочення бюджету».
2. У медіа: «військовий конфлікт» замість «війна», «пішов з життя» замість «помер».
3. У рекламі: «товари за доступними цінами» замість «дешеві товари».
4. У соціальній сфері: «соціально незахищені верстви населення» замість «бідні».
5. У медицині: «онкологія» замість «рак», «пацієнт з надмірною вагою» замість «товстий пацієнт».
6. У діловому мовленні: «вивільнення працівників» замість «звільнення».
7. У педагогіці: «діти з особливими освітніми потребами» замість «розумово відсталі діти».
Психолог Олена Романенко підкреслює: «Евфемізми в сучасному дискурсі – це не просто данина етикету, а й важливий інструмент толерантного спілкування, який дозволяє уникнути дискримінації, стигматизації певних груп людей».
Водночас надмірна евфемізація може призводити до розмивання змісту понять, приховування реальних проблем за ширмою красивих висловів. Лінгвіст Віталій Радчук зауважує: «Балансування між відвертістю і тактовністю – одна з найскладніших проблем сучасної комунікації. Евфемізми можуть як сприяти порозумінню, так і ставати засобом маніпуляції, приховування істини».