Що таке синестезія?

20 квітня 2025 р.

Чи траплялося вам коли-небудь «бачити» звуки кольоровими, «відчувати» смак музики чи «чути» аромати? Це не просто гра уяви, а прояв синестезії — унікального явища, коли подразнення одного органу чуття викликає відчуття, характерні для іншого.

У художній літературі синестезія перетворилася на потужний троп, що дозволяє митцям розкривати багатовимірність світу через несподівані сенсорні поєднання. Коли Павло Тичина пише про «соняшники, що хмаряться жалем», він створює особливий міжчуттєвий образ, який поєднує зорові й емоційні відчуття.

Зануримося у світ синестезії, щоб зрозуміти, як цей феномен збагачує мову літератури та розширює межі нашого сприйняття світу.

Визначення та сутність синестезії

Синестезія (від грец. συναίσθησις — «одночасне відчуття») — це троп, що ґрунтується на поєднанні відчуттів різних органів чуття в одному образі, тобто перенесення якостей одного виду відчуттів на інший. У широкому розумінні — це міжчуттєве перенесення, сприйняття, при якому враження, характерні для одного органу чуття, виникають під впливом подразнення іншого органу чуття.

У психології синестезія — це неврологічне явище, при якому стимуляція одного сенсорного шляху викликає автоматичне, мимовільне переживання в іншому сенсорному шляху. Деякі люди від народження мають синестетичні здібності — вони можуть «бачити» звуки, «відчувати» кольори або «чути» запахи.

У літературознавстві синестезія розглядається як художній прийом, різновид метафори, що полягає в міжчуттєвому перенесенні, в поєднанні слів, які виражають відчуття різних органів чуття. Наприклад: «солодкі звуки», «гіркі слова», «кричущі кольори», «оксамитовий голос», «гострий погляд».

Види синестезії в художній літературі

У літературі синестезія проявляється в різних формах, залежно від того, які саме чуттєві сфери поєднуються:

1. Зорово-слухова синестезія — поєднання зорових і слухових образів: «яскраві звуки», «кольоровий спів», «блискуча мелодія», «сріблястий сміх».

2. Тактильно-слухова синестезія — поєднання дотикових і слухових образів: «м'який голос», «гострий крик», «теплий баритон», «колючий шепіт».

3. Зорово-смакова синестезія — поєднання зорових і смакових образів: «солодка блакить», «гіркі барви», «кислі кольори».

4. Зорово-тактильна синестезія — поєднання зорових і дотикових образів: «теплі тони», «холодні відтінки», «м'яке світло».

5. Слухово-смакова синестезія — поєднання слухових і смакових образів: «солодкі звуки», «кислий голос», «гіркі слова».

Особливе місце займає емоційно-сенсорна синестезія, коли емоції або абстрактні поняття описуються за допомогою чуттєвих (сенсорних) характеристик: «холодна лють», «тепла посмішка», «гіркий жаль».

Функції синестезії в художніх текстах

Синестезія виконує низку важливих функцій у художній літературі:

1. Розширення зображувальних можливостей мови — дозволяє створювати багатовимірні образи, що впливають одночасно на різні канали сприйняття.

2. Посилення експресивності — підвищує емоційне забарвлення образу, робить його більш яскравим і незвичним.

3. Створення нових асоціативних зв'язків — формує неочікувані асоціації, розширюючи семантичне поле тексту.

4. Розкриття психологічних станів персонажів — допомагає передати складні, змішані почуття та відчуття, які важко описати прямо.

5. Збагачення художньої картини світу — створює суб'єктивний, індивідуально-авторський образ дійсності.

На відміну від простої метафори, синестезія має особливу нейрофізіологічну основу, що робить її більш органічною для сприйняття, оскільки вона відображає реальні процеси людського мозку.

Синестезія в українській поезії

Українська література багата на приклади синестезії, особливо поезія модернізму та символізму початку XX століття. Павло Тичина, якого часто називають «поетом-синестетом», створив унікальну систему «кларнетизму», де звуки, кольори і навіть абстрактні поняття зливаються в єдиному чуттєвому образі: «Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними».

Максим Рильський у своїх ранніх творах також активно використовував синестезію: «І знов увечері безшумні тіні впали, І місяць, тишею окутаний, поплив» — тут «тиша» набуває матеріальності, здатності «окутувати».

У творчості Богдана-Ігоря Антонича синестезія стає частиною міфопоетичного світосприйняття: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко» — тут поєднуються зорові, смакові і культурні асоціації.

Сучасні українські поети, зокрема Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, також широко використовують синестезію як засіб розширення поетичної мови, створення нових образів та підкреслення суб'єктивності сприйняття світу.

Синестезія в прозі та драматургії

У прозових творах синестезія часто використовується для створення особливої атмосфери, передачі психологічного стану персонажів, підкреслення важливих деталей.

У творчості Михайла Коцюбинського, особливо в імпресіоністичних новелах, синестезія стає важливим інструментом відтворення суб'єктивних вражень. У новелі «Intermezzo» автор майстерно поєднує звуки, кольори, запахи і тактильні відчуття, створюючи об'ємний образ природи, що резонує з настроєм ліричного героя.

Валер'ян Підмогильний у романі «Місто» використовує синестезію для передачі складних психологічних станів героїв, їхнього сприйняття міського середовища: «Місто дихало, як потривожений звір, рокотом найрізноманітніших згуків».

У сучасній українській прозі (Юрій Андрухович, Софія Андрухович, Таня Малярчук) синестезія допомагає створювати сюрреалістичні, фантасмагоричні образи, передавати складні психічні стани, а також підкреслювати суб'єктивність і неоднозначність сприйняття реальності.

Синестезія в контексті інших тропів

Синестезія тісно пов'язана з іншими тропами, часто взаємодіючи з ними в тексті. З метафорою її поєднує принцип перенесення ознак, але якщо метафора може базуватися на будь-якій схожості, то синестезія — виключно на міжчуттєвих асоціаціях.

Синестезія може містити елементи порівняння, особливо в розгорнутих формах: «Її голос був наче м'яке шовкове покривало» — тут слухове відчуття порівнюється з тактильним.

Від епітета синестезія відрізняється тим, що не просто характеризує предмет, а переносить властивості одного чуттєвого сприйняття на інше. «Солодкий запах» — це синестезійний епітет, що поєднує смак і нюх.

На відміну від гіперболи чи літоти, які кількісно перебільшують або применшують явища, синестезія якісно змінює образ, переводячи його в іншу чуттєву модальність.

Розуміння співвідношення синестезії з іншими тропами дозволяє глибше аналізувати художні тексти і бачити багатовимірність створених автором образів.

Синестезія в сучасній культурі та науці

Феномен синестезії виходить далеко за межі літератури, проявляючись у різних видах мистецтва та наукових дослідженнях. У живописі синестезія пов'язана з ідеєю «кольорової музики» (Василь Кандинський, Михайло Врубель). У музиці — з пошуками звукових відповідників до кольорів та форм (Олександр Скрябін, який створив систему відповідностей між тональностями і кольорами).

Сучасне мистецтво мультимедіа, віртуальної реальності, синтезу мистецтв активно використовує принцип синестезії, створюючи комплексні чуттєві образи, що впливають одночасно на різні канали сприйняття.

У нейронауці та когнітивній психології синестезія досліджується як особливе явище мозкової діяльності, що проливає світло на механізми сприйняття, асоціативного мислення та творчості. Сучасні дослідження показують, що синестетичні здібності в тій чи іншій мірі притаманні багатьом людям, а не лише окремим творчим особистостям.

Розуміння синестезії як нейрофізіологічного явища надає додаткового виміру її вивченню в літературознавстві, дозволяючи по-новому поглянути на механізми художньої творчості та сприйняття мистецтва.