Що таке уособлення?
20 квітня 2025 р.«Вітер шепоче таємниці», «сонце посміхається», «осінь плаче дощами» — ці прості фрази одразу створюють яскраві образи у нашій уяві. Чому ж звичайні природні явища здаються такими живими та емоційними? Секрет криється у використанні уособлення — одного з найдавніших і найвиразніших художніх тропів.
Уособлення, або персоніфікація, огортає неживі предмети, абстрактні поняття та явища природи людськими якостями, дозволяючи їм діяти, відчувати і навіть говорити. Цей художній прийом дозволяє письменникам створювати багатовимірний художній світ, де кожен елемент наповнений життям і значенням.
Чому ж уособлення так природно сприймається нами? Можливо, тому, що з давніх часів людина прагнула бачити у навколишньому світі відображення себе, наділяти природу людськими якостями, щоб краще зрозуміти її і знайти з нею спільну мову.
Уособлення, або персоніфікація, огортає неживі предмети, абстрактні поняття та явища природи людськими якостями, дозволяючи їм діяти, відчувати і навіть говорити. Цей художній прийом дозволяє письменникам створювати багатовимірний художній світ, де кожен елемент наповнений життям і значенням.
Чому ж уособлення так природно сприймається нами? Можливо, тому, що з давніх часів людина прагнула бачити у навколишньому світі відображення себе, наділяти природу людськими якостями, щоб краще зрозуміти її і знайти з нею спільну мову.
Визначення та сутність уособлення
Уособлення (персоніфікація) — це троп, що полягає в наділенні неживих предметів, явищ природи, абстрактних понять рисами живих істот, зокрема людськими якостями, думками, почуттями, здатністю до мовлення та дії. Термін походить від латинського «persona» (особа) та «facere» (робити).
На відміну від метафори, яка базується на подібності за однією чи кількома ознаками, уособлення передбачає комплексне перенесення саме людських якостей на нелюдські об'єкти. Якщо проста метафора може називати шматок тканини «гніздом», то уособлення змусить цю тканину «танцювати» або «обіймати» щось.
Уособлення має глибоке історичне коріння в міфологічному мисленні, коли давні люди наділяли природні сили людськими рисами, створюючи образи богів і духів. З часом цей спосіб мислення трансформувався в художній прийом, що дозволяє авторам "оживляти" навколишній світ, роблячи його ближчим до людського досвіду.
Види та форми уособлення
У літературознавстві виділяють кілька видів уособлення залежно від об'єкта персоніфікації та ступеня його "олюднення":
1. Антропоморфізм — найповніше уособлення, коли неживий об'єкт повністю наділяється людськими фізичними та психологічними характеристиками, здатністю діяти як людина. Наприклад, «Місяць виглянув з-за хмари і підморгнув мені».
2. Персоніфікація природних явищ — наділення природних сил і стихій людськими рисами: «Грім гнівно гуркотів», «Весна прийшла в квітчастому вінку».
3. Уособлення абстрактних понять — надання людських рис ідеям, емоціям, соціальним явищам: «Смуток огорнув його душу», «Справедливість нарешті відкрила очі».
4. Зооморфне уособлення — наділення неживих об'єктів рисами тварин: «Машина завила, як поранений звір».
За формою вираження уособлення може бути простим (виражене одним словом чи словосполученням) або розгорнутим (реалізується в більших текстових структурах, інколи пронизуючи весь твір).
Функції уособлення в художніх текстах
Уособлення виконує низку важливих художніх функцій:
1. Образно-експресивна функція — підвищує виразність художнього образу, надає йому емоційності та динамічності. «Дуб стояв похмурий, ніби обдумуючи щось важливе» — цей образ значно яскравіший, ніж просто «старий дуб».
2. Психологічна функція — дозволяє передати внутрішній світ героя через «олюднення» навколишньої дійсності. Так, пейзаж, описаний з використанням уособлення, часто відображає душевний стан персонажа.
3. Пізнавальна функція — допомагає осмислити абстрактні поняття через їх уособлення, зробити складні ідеї більш доступними для розуміння. Так, у байках абстрактні чесноти і вади втілюються в образах тварин.
4. Світоглядна функція — відображає особливості національного світосприйняття, традиційні уявлення народу про світ і місце людини в ньому. Наприклад, в українському фольклорі персоніфікація явищ природи відображає анімістичне світосприйняття наших предків.
5. Композиційна функція — організовує художній простір твору, створює особливу атмосферу, може виступати елементом сюжетної структури (особливо в казках, поезії, фантастичних творах).
Уособлення в українському фольклорі
Український фольклор надзвичайно багатий на уособлення, які відображають особливості міфопоетичного світогляду нашого народу. У народних піснях природа завжди виступає живою істотою, що співпереживає людині, поділяє її радощі й печалі: «Ой чого ти, дубе, на яр похилився? Ой чого, козаче, не по правді вчинив ти?»
У казках уособлення розкривається найповніше: Сонце, Місяць, Вітер, річки, дерева не лише наділяються людськими якостями, але й стають повноцінними персонажами, що взаємодіють з головним героєм, допомагають або перешкоджають йому.
Особливе місце в українському фольклорі посідає персоніфікація природних стихій і календарних циклів. Так, у веснянках Весна приходить як дівчина, в колядках Зима і Весна змагаються між собою. В народних уявленнях персоніфікуються також дні тижня (особливо П'ятниця), місяці року, свята (Коляда, Купала).
Цікавим прикладом є також персоніфікація хвороб в українських замовляннях. Хвороба уявлялася як жива істота, до якої можна звернутися, попросити або наказати їй покинути людину. Такі уявлення відображали давні анімістичні вірування наших предків.
Уособлення в українській поезії
Українська поезія активно використовує уособлення як потужний засіб художньої виразності. Особливо багата на цей троп творчість Тараса Шевченка, в якого природа завжди жива, одухотворена, здатна співпереживати людському горю: «Реве та стогне Дніпр широкий», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» — тут уособлюються не лише природні явища, але й абстрактні поняття, історія, доля України.
Іван Франко майстерно використовує уособлення для створення символічних образів: «Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!» Тут Земля постає як мати-годувальниця, що має свої закони і силу.
У поезії Лесі Українки абстрактні поняття (Надія, Муза, Любов, Пісня) часто персоніфікуються, стаючи дійовими особами її ліричних та драматичних творів. Наприклад, у вірші «Contra spem spero!» Надія постає як жива істота, з якою ліричний герой веде діалог.
У поезії XX століття уособлення набуває нових форм і функцій. У символістів (Павло Тичина, Максим Рильський) персоніфікація стає засобом створення синестезійних образів, у неокласиків — набуває філософського звучання, у шістдесятників (Ліна Костенко, Василь Стус) — політичного підтексту.
Уособлення в прозі та драматургії
У прозових творах уособлення часто використовується для створення особливої атмосфери, характеристики простору, в якому розгортається дія, та передачі емоційного стану персонажів. Михайло Коцюбинський, майстер імпресіоністичної прози, активно використовував цей троп для передачі суб'єктивних вражень: «Йшли вони [тіні] та йшли, винирували десь з небесної глибини, діставали землі і клалися на хмари. Одні били поклони, інші простягали руки, треті натягали вітрила..» («Intermezzo»).
У романі «Лісова пісня» Леся Українка створює цілий світ персоніфікованої природи, де кожен елемент лісу — Водяник, Лісовик, Мавка, Перелесник — уособлює певні аспекти природи та взаємодіє з людськими персонажами. Тут уособлення переходить у міфологізацію, створюючи особливу художню реальність.
Сучасні українські письменники (Валерій Шевчук, Юрій Андрухович, Оксана Забужко) використовують уособлення як елемент магічного реалізму або фантастичного світу, де межа між живим і неживим стає умовною і проникною. Це дозволяє розширити межі реалістичного зображення, включити в нього елементи ірраціонального, підсвідомого, фольклорного.
Уособлення в контексті інших тропів
Уособлення тісно пов'язане з іншими художніми тропами, часто взаємодіючи з ними в межах одного тексту. З метафорою уособлення поєднує механізм перенесення ознак за подібністю. Однак якщо метафора може базуватися на будь-якій подібності, то уособлення — виключно на перенесенні людських якостей на нелюдські об'єкти.
З алегорією уособлення зближується, коли персоніфіковані абстрактні поняття набувають самостійного значення і стають носіями певних ідей. Проте, на відміну від алегорії, уособлення не обов'язково має повчальний характер і часто використовується для суто образного опису.
Уособлення може включати елементи синестезії, коли персоніфікованому об'єкту приписуються міжчуттєві характеристики: «Вечір тихо дихав прохолодою і спокоєм».
На відміну від порівняння, яке лише зіставляє різні об'єкти, уособлення повністю переносить людські якості на інший об'єкт, роблячи його активним суб'єктом дії.
Розуміння цих взаємозв'язків дозволяє глибше аналізувати художні тексти, бачити багатошаровість мовних засобів, що використовуються авторами для створення образного світу твору.