Іван Малкович — український поет і видавець, власник і директор видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га. Член Спілки письменників з 1986 р. Лауреат Шевченківської (2017) та інших літературних премій, кавалер «Ордена усмішки» (Польща).

Народився 10 травня 1961 року в Березові Нижньому на Івано-Франківщині. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музучилища та філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка. 

Вперше його поетичний твір був надрукований у газеті «Літературна Україна» у 1981 році, а вже через 3 роки була видана перша самостійна збірка «Білий камінь». Творчий доробок Малковича налічує 8 поетичних збірок, він є укладачем декількох дитячих антологій.

Український поет, прозаїк, літературний критик, фольклорист, драматург, публіцист. 

Найвідоміші твори: поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», поема «Мойсей», повість «Захар Беркут», драма «Украдене щастя».

Іван Якович Франко народився на Галичині 27 серпня 1856 р. в родині коваля. Змалку майбутній письменник виявляв неабияку допитливість, тому батьки намагалися влаштувати сина до найкращої школи. Він навчався в Дрогобицькій гімназії. Був дуже здібним учнем, бо мав надзвичайну пам'ять, про що засвідчують відомості з його автобіографічного листа: «Шевченка я вивчив майже всього напам'ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію з історії, котру вчитель цілу годину читав, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)». Під час навчання в гімназії І. Франко захопився збиранням книжок. За обсягом його бібліотека нараховувала їх майже 500.

Іван рано залишився сиротою: батько помер, коли хлопчикові було одинадцять років, а шістнадцятирічним утратив матір.

Закінчивши гімназію, він вступив до Львівського університету. Його власний творчий доробок на той час становив: збірку віршів, поеми — одна написана німецькою, інша польською мовами, переклади давньогрецьких творів, давньоруського «Слова про Ігорів похід» і декілька глав Біблії. До речі, це неповний перелік надбань юнака.

Ти тільки уяви собі, усе це Франко створив у дев'ятнадцятирічному віці!

Майбутній письменник навчався у Львівському університеті, а потім у Чернівецькому, де й здобув вищу освіту. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австрія), діставши науковий ступінь доктора філософії.

«З вершин і низин» — перша збірка поета, у якій Іван Франко постає революціонером, а вірш «Каменярі», що сповнений прагнень митця розбити скелю, яка заступила шлях до нового, вільного життя українців, дав йому друге ім'я — Каменяр. До найвищих поетичних надбань Каменяра належить і збірка інтимної лірики «Зів'яле листя». А казки «Абу-Касимові капці», «Лис Микита» — це твори, за якими навчалося не одне покоління українців.

Сучасники називали Івана Франка «академією в одній особі», відзначаючи, зокрема, вільне володіння чотирнадцятьма мовами. На початку XX ст. його обирають членом Чеського наукового товариства; Харківський університет присвоює йому ступінь доктора словесності, а Російська академія присуджує премію за працю «Студії над українською народною піснею».

Результатом діяльності Івана Франка як письменника, ученого, публіциста, критика, перекладача та громадського діяча є понад п'ять тисяч праць. Випущений у світ п'ятдесятитомник — це лише третина створеного українським генієм.

Іванна Скиба-Якубова — поетка, публіцистка, культурна менеджерка, виконавча директорка Радіо Хартія. Пише для Dwutygodnik, Korydor, LB.ua, УП.Життя, Craft. Співзасновниця волонтерської групи Help Army (з 2014). Викладачка Українського католицького університету (з 2023). 

Народилась у Кривому Розі. З 2008 живе в Харкові. 

Перша поетична збірка, «Замість яблук», видана ВСЛ у 2024 році. 

Ілля Полудьонний — психолог, гештальт-терапевт, співзасновник сервісу онлайн-психотерапії TreatField.com. Співавтор популярного українського подкасту про психологію «Простими словами».

Ілля Полудьонний вивчав психологію у Київському національному лінгвістичному університеті та гештальт-терапію у Гештальт університеті Києва. Декілька років займався дельфінотерапією – працював з людьми з особливостями в розвитку.

У 2015 році разом із партнером заснував платформу TreatField, яка надає можливість проходити терапію онлайн, самостійно обравши одного з десятків спеціалістів. У 2019, разом з редактором «The Village. Україна» Марком Лівіним, запустив подкаст «Простими словами», покликаний популяризувати психотерапію та звернути увагу слухачів на свій внутрішній стан та ті бентеги, які зазвичай лишаються поза увагою, але суттєво впливають на наше психічне здоров'я. 

З 2020-го вивчає літературу для дітей у творчій групі Оксани Лущевської «СТОРІ+Я» та з «Літоствітою». У межах курсу «СТОРІ+Я» написала повісті «Чарівні Дракони острова Ґозо» та «Пірнути в Київське море» (для дітей 8+), вихід яких окремими книжками заплановано на літо 2024-го у арт-видавництві «Чорні Вівці» та «Видавництві Старого Лева». Літредакторка текстів для сайту «Я пишу з війни» (https://uawitness.com/), «Видавництва Старого Лева».

Літературна оглядачка у Barabooka:

https://www.barabooka.com.ua/nova-shhirist-dlya-novih-doroslih/

https://www.barabooka.com.ua/kazki-zaplutani-lamani-navivorit/

Лавреатка Міжнародної українсько-німецької премії ім.О.Гончара (2008 р., за добірку новел для дорослих). Одна з новел тієї добірки, «Так звір за звіром тужить», опублікованав журналі «Неопалима купина» (2009 р.), ще одна, «До лелек», – в «Українській літературній газеті» (2022 р.). Писати художні твори почала з молодшої школи, у старших класах новели були опубліковані в житомирській пресі (звідки родом), у 10-му класі мала написані дві історичні повісті. Випускниця спеціальності «Літературна творчість» КНУ ім.Т.Шевченка (2009 р.). Після закінчення університету 9 років працювала редакторкою, журналісткою, сценаристкою, літредакторкою на телебаченні та в друкованих ЗМІ. 2015-го року разом із друзями заснувала кіношколу Ukrainian Cinema Village.

Співпрацювала з найвідомішими фільммейкерами України.

Ірина Вільде — українська письменниця. Лауреатка Шевченківської премії. Депутатка Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Очолювала Львівську організацію Спілки письменників України.

Псевдонім Дарини Дмитрівни Полотнюк-Макогон. Вона народилася в м. Чернівці в родині письменника Дмитра Макогона, який походив з давнього шляхетського роду. 

За збірку новел «Химерне серце» і повість «Метелики на шпильках», Ірина Вільде стала лавреаткою другої нагороди премії Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка — найпрестижнішої літературної відзнаки в українській Галичині.

Працювала кореспонденткою газети «Правда України», була обрана депутаткою Верховної ради УРСР, до обласної та міської рад м. Львова. Нагороджена двома радянськими орденами. Отримала Шевченківську премію за роман «Сестри Річинські». Довгий час була головою Львівської організації Спілки письменників УРСР.

Ірина Запольська — акторка, режисерка, театральна менеджерка. Викладачка, дослідниця театру, авторка освітніх програм, кураторка Дитячої програми Міжнародного мультидисциплінарного фестивалю сучасного мистецтва Гогольфест. Президентка ГО «Творчий дім», тренерка програми для вчителів «Інноваційні методи викладання в освіті для сталого розвитку». В 1997 році закінчила Державний інститут театру, музики та кінематографії ім. І.К.Карпенко-Карого, факультет театрального мистецтва за спеціальністю «Театрознавець». 

Ірина Ковбаса - філологиня, випускниця Могилянки за спеціальністю «Теорія, історія літератури і компаративістика». Працювала журналісткою та проєктною менеджеркою. Вважає, що має дві суперсили - мову та уяву. А ще вважає, що ці суперсили є у кожного. 

Обожнює книжки, вареники (їсти, звісно, не ліпити) і своє карколомне дитинство в місті Золочеві, що на Львівщині, яке стало основою для першої книжки "Ходи до бабці, обійму".

Народилася у Львові. Вищу освіту здобула у Поліграфічному інституті імені Федорова (закінчила з відзнакою у 1984 році. Спеціальність — редактор наукової, технічної та інформаційної літератури). Працювала у Львівській музичній школі-інтернаті імені Крушельницької, а також у Києві, зокрема у піар-компанії “Прайм-Тайм” та в Адміністрації президента України. З 2003 року працювала редактором журналу «Ї» та куратором Музею Ідей, що у Львові. З грудня 2014 року до жовтня 2015 року — керівник управління культури Львівської міської ради.

Ірина Пустиннікова (псевдо Blacky Kamienczanka) — українська журналістка, дослідниця архітектурних пам’яток, краєзнавиця, мандрівниця та фотохудожниця. Народилася та живе в місті Кам'янець-Подільський.

Ірина здобула освіту філолога в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, де отримала червоний диплом з англійської філології. Вона авторка найстарішого українського краєзнавчого сайту «Замки і храми України», створеного у 2001 році за порадою львівського геральдиста Валерія Напіткіна.

Ірина почала свою кар'єру як викладачка англійської мови, а згодом почала писати статті для різних українських медіа, таких як «Фокус», «Кореспондент», «Країна», «Локальна історія», «Світ туризму», «Твій номер», «Фортеця», «Високий замок», «Твоє місто» та «Подолянин».

У 2006 році вийшла її перша книга «Чернівці для небайдужих». Відтоді вона стала авторкою та співавторкою понад 20 путівників різними регіонами й містами України, зокрема серій «Україна. 101 стародавній замок», «Україна. 101 величний храм» та «Україна. 101 славетне місто», які були відзначені на Львівському форумі видавців в номінації «Краєзнавча і туристична література».

Ірина також відома як дослідниця європейської та української культури, зокрема вивчає маланки та їхній зв'язок з карнавальною культурою Європи. Вона не тільки побувала на десятках українських ритуалів, а й бачила древні язичницькі зимові обряди Австрії, Німеччини, Румунії, Швейцарії та Польщі. 2010 року книга «Середньовічні замки Європи» отримала персональний приз членів журі на Львівському форумі видавців.

Працювала як фотохудожниця, брала участь у кількох фотовиставках в Україні та одній у Бразилії.

Ірина виховує сина Григорія і має багато котів.

Засновниця креативної агенції Green Penguin, співзасновниця анімаційного видавництва Books & Cartoons. Авторка проєкту «Книга-мандрівка. Україна» (книга та анімаційний вебсеріал), а також продовження «Книга-мандрівка. Незалежні», «Книга-мандрівка. Нескорені», «Книжечка-мандрівочка». Має багаторічний досвід роботи продюсеркою спортивного департаменту на Суспільному телебаченні України. Керівниця кампаній, що завоювали міжнародне визнання у сфері креативної та соціальної реклами — найкраще агентство Центральної Азії, перемога на Lions Creativity Days Ukraine 2015, спеціальна відзнака UNICEF за кращу соціальну рекламу, нагороди міжнародних фестивалів Effie, Epica Awards, KIAF, Red Jolbors Fest, AD STARS, Red Apple, Ad Black Sea, White Square.

Українська письменниця та режисер.

Народилася в м. Київ. Освіту здобула у Київському національному університеті театру, кінематографу і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Працює режисером в галузі кіно, музичних та рекламних проектах. Написала сценарії до фільмів «Вдосвіта» та «Помин». Авторка низки прозових, поетичних книг та публікацій: «Ці», «Післявчора», «Родимка». Лауреат кількох літературних премій.

Працює і в музичній індустрії: вірші письменниці використовують у своїх піснях такі виконавці, як   Антоніна Матвієнко, «Бумбокс», «Сестри Тельнюк», «Коzак System», «НеДіля».

Заміжня, виховує сина.

Ірина Шувалова – українська поетка, перекладачка та дослідниця. Народилася в Києві. Здобула ступінь магістра порівняльного літературознавства в Дартмутському коледжі у США (2014) та звання доктора наук у галузі славістики в Кембриджському університеті у Великобританії (2020), де вона також викладала українську мову. Стипендіатка програм Фулбрайт та Ґейтс Кембридж. Авторка чотирьох поетичних книг – «Ран», «Ос», «Аз» та двомовної «Pray to the Empty Wells» («Молися порожнім колодязям»).

Вірші Ірини включено до складу численних антологій та широко друковано в українській та закордонній періодиці – зокрема, у виданнях «Modern Poetry in Translation», «International Poetry Review», «Podium Literatur», «Radar» та інших. Її поезії перекладено дев’ятьма мовами. Вірші Ірини звучали на численних читаннях та фестивалях – зокрема, на Міжнародному поетичному фестивалі в Осло 2018 року. Крім того, вона брала участь у низці міжнародних літературних резиденцій, включно з Письменницькою резиденцією в замку Готорнден, Шотландія (2015 року).

В її перекладах українською побачили світ збірка поезій Рупі Каур «Молоко і мед» (2019) та роман Янна Мартеля «Життя Пі» (2016). Переклади Ірини друкувались у виданнях «Ambit», «Modern Poetry in Translation», «Poem» та «Words Without Borders». 2009 року вона виступила співупорядницею першої (і наразі єдиної) в Україні антології світової квір-літератури «120 сторінок «содому»». Є лавреаткою численних нагород у царині літератури та перекладу – в тому числі, першої премії Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» (2010) та премії Стівена Спендера / Йосипа Бродського (Stephen Spender / Joseph Brodsky Prize) 2012 року. Співпрацювала з Англійським ПЕН як експертка в галузі україномовних перекладних проектів. Є членкинею Українського ПЕН-клубу.

Ієн Ґіллан – англійський рок-виконавець, композитор, фронтмен гурту «Deep Purple». Його надзвичайно потужний голос і широкі вокальні можливості стали основою для багатьох хітів цієї групи. Був учасником таких відомих гуртів, як «Black Sabbath», «Gillan», а також є виконавцем партії Ісуса Христа в рок-опері «Jesus Christ Superstar». Написав мемуари «Ієн Ґіллан: Автобіографія лідера Deep Purple».

Народився 19 серпня 1945 року в Міддлсексі, Англія. Відвідував Hounslow College, пізніше – середню школу округу Ектон. Покинув навчання та працював на фабриці із виготовлення холодильного обладнання. Значний вплив на мрії та подальше життя юнака справив Елвіс Преслі.

Кілька років виступав разом Black Sabbath та Episode Six. Став відомим після приєднання до Deep Purple у 1969 році. Виконав роль Ісуса в оригінальному записі рок-опери Ендрю Ллойда Веббера «Jesus Christ Superstar» (1970). Залишив гурт в червні 1973 року (повернувся в 1993, залишається у його складі й досі), створив сольний проєкт Ian Gillan Band.

Займався бізнес-інвестиціями. Одружений, має двох дітей і трьох онуків. У березні 2022 року офіційно засудив російське повномасштабне військове вторгнення в Україну.

2024  року у  видавництві «Наш Формат» вийшов друком переклад українською мовою книги «Ієн Ґіллан: Автобіографія лідера Deep Purple», написана у співавторстві із Девідом Коеном: історія світового успіху та запаморочливої слави, а також випробувань, які йдуть поряд з визнанням.