Павел Решка (Paweł Reszka) — польський репортажист і журналіст-розслідувач. Автор книжок «Місце після імперії», «Моя війна», «Далеко від Вавеля», «Далеко від любові» та «Столик з видом на Кремль».

Народився 2 травня 1969 року в місті Хощно. Працював кореспондентом у виданні «Rzeczpospolitej» в 2003–2006 роках, з 2006 по 2009 рік був керівником слідчого відділу «Dziennik». У 2013–2017 роках був членом редакції «Tygodnik Powszechney». З січня 2017 року – журналіст «Newsweek Polska». У лютому 2019 року перейшов до тижневика «Polityka», де став керівником відділу національних новин. Був присутній на війнах у Грузії та Україні.

Павел Решка є лауреатом Премії імені Анджея Войцеховського за цикл текстів (написаних спільно з Міхалом Маєвським) про Смоленську катастрофу, а також Премії імені Даріуша Фікуса за 2005 рік. У 2022 році отримав Премію Радіо ZET імені Анджея Войцеховського за цикл репортажів з охопленої війною України.

Літературознавець, доктор філологічних наук, головний науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України. Керівник Гоголезнавчого центру Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Головний редактор «Гоголезнавчих студій». Автор шести монографій і книжок, понад 200 наукових публікацій, упорядник і автор вступної статті до зібрання творів Миколи Гоголя українською мовою у семи томах.

Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.

Народився 23 січня 1891 р. в с. Піски на Чернігівщині. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін.

Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією.  Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом). Згодом –  у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).

 З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок «Плуг» (1920) і «Вітер з України» (1924), дедалі більше пом'якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями. Переломною у творчості поета вважається збірка «Чернігів» (1931 р.), яка означила його перехід в число «офіціозних» авторів.

Однак творчість Павла Тичини й після цього не вписується у прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та деякі інші.

Помер  16 вересня 1967 року у  Києві. 

Автор

Петер Берґтінг — один з найвідоміших ілюстраторів Швеції. Народився у 1970 році в місті Омоль і зараз проживає у Стокгольмі. Розпочав кар’єру наприкінці 80-х, створюючи малюнки для ігор. У 2006 році випустив перший комікс для Image Comics. На сьогодні Пітер є автором та/або художником понад 50 книг, у тому числі 20 графічних романів. Крім того, він намалював ілюстрації для сотні книжок таких авторів, як Клайв Баркер, Філіп Пуллман, Дж. Р. Р. Толкін, Мішель Пейвер, Френк Фразетта та ін. Петера Берґтінга двічі номінували на August award. Також він є членом Шведської академії дитячої книги.

Местрій Плутарх — давньогрецький філософ, письменник, історик. Відомий як автор збірки, в якій описано видатних римських і грецьких політиків. Ця праця зберегла деталі їх біографії до наших часів.

Народився в заможній родині в грецькому місті Херонія. Навчався в Афінах: філософії, риториці, математиці. Завершивши навчання, Плутарх зі своїм братом і з учителем відвідали Дельфи, щоб більше дізнатися про культ Аполлона (це подорож вплинула на діяльність і творчість філософа).

Займався громадською діяльністю. У власному будинку він навчав молодь (спочатку своїх синів, потім — всіх охочих), створивши приватну академію. Крім рідного міста — мав учнів в інших великих містах.

Як архонт і громадський діяч, Плутарх часто бував в Римі та інших великих містах. Подорожуючи, він завів дружбу з багатьма відомими й впливовими людьми. Знайомство з ними дозволило Плутарху отримати громадянство Римської імперії, і збільшити свій вплив як архонта і стати найвпливовішою людиною в рідній провінції. За особистим розпорядженням імператора Траяна намісник Ахеї мав погоджувати всі важливі заходи з Плутархом.

У 50 років став жерцем храму Аполлона в Дельфах. Був одруженим, мав 4 синів і 1 доньку. Помер від старості. На могилі встановлено пам'ятник, знайдений археологами у 1877 році.

Один із найвідоміших у світі письменників у жанрі фентезі, автор сатиричного циклу «Дискосвіт», що об'єднує понад 40 книжок загальним накладом 50 млн примірників.

Народився 28 квітня 1948 року в Беконсфільді, Англія. У 13 років опублікував своє перше оповідання «Бізнес-суперники» (The Hades Business) у шкільному журналі, а за два роки це ж оповідання — у журналі «Science Fantasy», за що отримав перший гонорар. У 1965 році покинув Вищу технічну школу Вайкомб і влаштувався журналістом у місцеву газету «Bucks Free Press». У 1971 році опублікував свій перший роман «Люди Килима» (The Carpet People).

Справжній успіх прийшов до Пратчетта 1983 року після публікації гумористичного фентезі-роману «Колір магії», з якого почався цикл бестселерів «Дискосвіт». Романи з цієї серії із задоволенням читають як діти, так і дорослі. Кожна нова книга у перші тижні продажу розходилася накладом в 500 тисяч екземплярів лише в Англії. У 1987 році, закінчивши роман «Морт — учень Смерті», залишив роботу, повністю присвятивши себе літературній діяльності.

1998 року за внесок у літературу став офіцером Ордену Британської імперії, а 2008 року отримав звання лицаря-бакалавра.

Помер 12 березня 2015 року.

Франкопан працює над історією та політикою Середземномор'я, Росії, Близького Сходу, Персії/Ірану, Центральної Азії, Китаю та інших країн. Пітер часто пише для міжнародної преси, в тому числі для The New York Times, Financial Times Guardian, а також веде постійну колонку в London Evening Standard.

«Шовкові шляхи: Нова історія світу» отримала світове визнання. Книжка протягом дев'яти місяців поспіль залишалася у топі нонфікшну за версією видання Sunday Times. Опублікована більш ніж тридцятьма мовами і продана накладом понад 1,5 мільйона примірників.

Пітер Франкопан – член Королівського літературного товариства, Королівського історичного товариства, Королівського азійського товариства, Королівського антропологічного товариства, Королівського географічного товариства та Королівського товариства мистецтв. Він є спеціальним радником ООН та старшим радником Світового банку. Журнал Prospect назвав його одним з 50 найкращих мислителів світу у 2019 році.

Бразильська преса називає його «першим великим істориком ХХІ століття», The New Statesman – «історичною рок-зіркою дня». The Times назвали його «літературною зіркою».