Майк Йогансен — український письменник-авангардист доби «Розстріляного відродження». Також перекладач, критик, лінгвіст, сценарист. Один із засновників літературного об'єднання ВАПЛІТЕ.

Свого часу він зізнався читачам, що ніколи не зупиняється перед тим, аби порушити ще одну традицію. Це і визначило стиль його творчості — ламати правила та з їхніх уламків витворювати нову поетику.

Жертва сталінських репресій.

Ілюстраторка

Досвідчений вчитель початкової та середньої школи, який написав десятки навчальних книжок для дітей, як-от серію бестселерів «How to Code», перекладену 20 мовами. Вейн­райт розробив програмне забезпечення та онлайн-інструменти для «London Grid for Learning» і є засновником «2Simple Software». Його програми та вебсайти отримали численні нагороди: BETT, ERA та Practical Pre-School Gold Awards. Нині він проживає в Лондоні з дружиною і двома дітьми та працює у не­пов­ний робочий день в одній з початкових шкіл Лондона.

Максим «Далі» Кривцов — український поет, один із кураторів, комунікаційник та фотограф дитячої спільности «Строкаті єноти». Учасник російсько-української війни, автор збірки «Вірші з бійниці». Його лірика також входила до антологій української воєнної поезії.

Максим Кривцов народився 22 січня 1990 року у Рівному. Навчався там у школах №23 та №28. Близько 10 років займався плаванням.

Закінчив у Рівному технікум технологій та дизайну за спеціальністю «Виробництво нетканих текстильних матеріалів». Згодом вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів у Київському національному університеті технологій та дизайну.

Працював продавцем-консультантом, помічником майстра ательє, SMM-ником, фотографом і ментором проєкту «Строкаті єноти».

Брав участь у Революції Гідності.

У 2014 році пішов добровольцем на фронт. Був учасником АТО/ООС. Спочатку воював у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор». Обороняв, зокрема, Піски й Авдіївку на Донеччині. Згодом пройшов суворий відбір і потрапив до Бригади швидкого реагування Національної гвардії України.

Після демобілізації був контент-менеджером Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» і копірайтером у благодійній організації «Veteran Hub».

З 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, вступив до лав Збройних Сил України. Був кулеметником. Воював на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині. Мав позивний Далі.

У грудні 2023-го вийшла перша поетична збірка Максима «Вірші з бійниці», в якій також були розміщені світлини його авторства. Книгу визнали однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН.

Вірші Максим писав з підліткового віку. Його поезії друкували у збірках «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». Гурт «Yurcash» виконує пісні на його поезії – «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч». Остання є саундтреком фільму «Наші котики». Виконавиця Oohla має в репертуарі композицію «Метаморфосінь» на слова Максима, а гурт Vivienne Mort виконує пісню на його поезію «Не ходи ти тут, не ходи».

7 січня 2024 року Максим загинув під час бойових дій на Харківщині.

Із ним прощалися в столиці: в Михайлівському золотоверхому соборі та на Майдані Незалежності. 12 січня захисника поховали в Рівному на Алеї Героїв кладовища «Нове».

Максим отримав медалі «За участь в антитерористичній операції» та «Захиснику Вітчизни», почесний нагрудний знак «Сталевий хрест», відзнаку Президента України «За оборону України». Посмертно був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня і почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест Заслуги». Селекціонер з Дніпра Євген Рудницький назвав новий сорт фіалки «RUD-Далі» — на честь Максима Кривцова.

Вічна пам’ять Герою!

Максим Беспалов> — мандрівник і письменник. Протягом десяти років працював у медіа: був головним редактором газет і сайтів, ведучим щоденного політичного ток-шоу на дніпровському телебаченні. Проте згодом зрозумів, що подорожі та література приносять набагато більше задоволення, ніж журналістика. Зараз Максим організовує авторські тури та побував у 70 країнах світу.

Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець.

Народився 19 березня 1895 року в Києві. 1902 року помер батько письменника й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) у приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.

Після закінчення приватної гімназії Науменка Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

У 1919—1929 роках учителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

 1931 року його арештували органами НКВС, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

Під час Другої світової війни перебував у евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві.

У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України.

Помер 24 липня 1964 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Максим Яременко — доктор історичних наук, завідувач кафедри історії, завідувач НДЦ «Спадщина КМА» Національного університету «Києво-Могилянська академія», старший науковий співробітник Національного музею історії України. Сфера наукових зацікавлень: соціальна та соціорелігійна історія, історія освіти та освіченості в Україні ранньомодерного та нового часу.

Максим Яременко  у 1999 році з відзнакою закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Паралельно навчався в Літній богословській школі в Унівській Свято-Успенській Лаврі. Протягом 1999–2002 років був аспірантом Київського національного університету ім. Т. Шевченка та брав участь у Варшавській сесії Міжнародної школи гуманітарних наук у 2001 році.

У період з 1999 по 2002 роки з перервами працював у Центральному державному історичному архіві в Києві. У 2003 році захистив кандидатську дисертацію. З травня 2003 року почав працювати в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» як асистент, пізніше став старшим викладачем. З 2004 року є членом редакційної колегії та співупорядником журналу «Київська Академія». У 2011 році отримав звання доцента.

З травня 2012 по січень 2013 року обіймав посаду завідувача кафедри історії в НаУКМА. Отримав премію Канадського інституту українських студій за статтю «Насолоди освічених в Україні XVIII ст.». У 2015 році захистив докторську дисертацію.

Малка Левін — членкиня єврейської громади Ноттінгема й учасниця NLS, авторка мемуарів про Голокост.

Народилася в Україні 1939 року у місті Володимир. У три роки потрапила до єврейського гетто. Її батько загинув. Майже рік сім'ю переховувала у себе українська родина, ризикуючи власними життями.

Разом із мамою і братами переїхала до Ізраїлю у 1947 році. Знялася в документальному фільмі-розслідуванні «Geting Away With Murders», який намагається відповісти на питання: чому так багато винуватців Голокосту залишилися безкарними. Вийшла заміж за британського журналіста і переїхала до Англії. Наразі вона вдова, мама двох дітей, проживає в Ноттінгемі.

«Материнська відвага. Обіцянка, яка врятувала нас у Голокост» — її дебютна книжка. Авторка написала її як данину матері: рішучої, винахідливої жінки, що не втрачала надії, доки не врятувала своїх дітей від біди й зла; тату, головному герою її життя й усім тим, хто допоміг її рідним залишитися живими. Письменниця нагадує, що навіть серед нестерпної жорстокості та відчаю є добро, а там, де мужність, є і надія.

Мар’яна Савка — головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева», письменниця, перекладачка актриса, перформерка, художниця, лідерка тріо «Мар’яничі». Авторка 20 книг для дітей і дорослих та культурно-мистецьких проєктів. Як ілюстраторка дебютувала в 2019 з книжкою Юрка Іздрика «Меланхолії».

Від 2017 року є Посланцем з толерантності ПРООН в Україні, з 2018-го — входить до ПЕН-клубу, має титул «Обличчя Львова» за версію журналу «Boom Awards». Народилась в м. Копичинці на Тернопільщині, мешкає у Львові.

Авторка поетичних збірок:

«Оголені русла» (1995); «Малюнки на камені» (1998); «Гірка мандрагора» (2002; книга стала лауреатом ІХ Форуму видавців у Львові); «Кохання і війна» — у співавторстві з Маріанною Кіяновською (2002); «Квіти цмину» (2006); «Бостон-джаз» (2008); «Тінь риби» (2010); «Пора плодів і квітів» (2013); «Листи з Литви/Листи зі Львова» (2016; листування з Маріанною Кіяновською),  «Оптика Бога» (2019).

Авторка книжок для дітей: 

«Чи є в бабуїна бабуся?» (2003), книжка-картонка «Лапи і хвости» (2005), «Казка про Старого Лева» (2011), «Босоніжки для стоніжки» (2015), книжка-картонка «На болоті» (2015), «Тихі віршики на зиму» (2015), «Колисанки і дрімливі вірші» (2017), «Родинна абетка» (2019), «Марчик і Мурчик» (2021).

Авторка культурно-мистецьких проектів:

«12 неймовірних жінок: про цінності, які творять людину» (2017); «То є Львів. Колекція міських історій» (2017).

Поезія Мар’яни Савки побачила світ у таких літературних журналах та альманахах: «Сучасність» (Київ), «Світовид» (Київ-Нью-Йорк), «Кур’єр Кривбасу» (Кривий Ріг), «Четвер» (Івано-Франківськ; Львів), «Плерома» (Івано-Франківськ), «Nemunas» (Вільнюс), «Королівський ліс» (Львів), «The Ukrainian Quarterly» (New York) та ін. 

Присутня в кількох поетичних антологіях, зокрема в антології одинадцяти поеток «Ми і Вона», а також — в збірці «Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків» Катерини Бабкіної і Марка Лівіна про силу духу та віру в себе 50 видатних українських жінок. 

Творчість поетеси перекладена польською, англійською, білоруською, російською, литовською мовами. 

фото - Наталі Раїник

Марина Макущенко - письменниця і журналістка. Народилась у Запоріжжі, у 2008 р. переїхала до Києва. Двадцять років працювала “у телевізорі”: телеведучою і репортеркою. Проводила наукові дослідження, створювала крос-медійні проєкти разом з командами 1+1 та ЮНІСЕФ. Вивчала шість іноземних мов і працювала в одинадцяти країнах. Професійний фокус: свідоме життя і демократичні цінності  у побуті  звичайних родин.

Авторка дитячої книги “Дракон у дитсадку”, підліткового фентезі “Темний бік будинку” та роману “У смутку і в  радості”. 

У  творчості і особистому житті  шукає точки перетину мистецтва, природи, книг і дитинства.   Промоціює активне читання з дітьми, коли з цікавого  розділу починаються  винаходи і мандри. Разом з волонтерами та українськими видавництвами створила дитячу книжкову полицю у французькій бібліотеці Les Méjanes  і серію арт-читанок під дахом та просто неба для дітей українців у Провансі.

Натхнення, ресурс і провідники до сміливих ідей —діти. 

Автор

Артдиректорка та головна ілюстраторка проєкту «Книга-мандрівка. Україна» (книга та анімаційний вебсеріал), а також продовження «Книга-мандрівка. Незалежні», «Книга-мандрівка. Нескорені», «Книжечка-мандрівочка». Вибрані проєкти: анімаційний вебсеріал «Портал пригод», дизайн-роботи для Львівської майстерні шоколаду, волонтерський проєкт goat in a boat, дизайн Народного Байрактару.

Українська перекладачка.

Народилася у Львові 1992 року, коли за вікном густо сипав сніг. У дитинстві ким тільки не мріяла бути, але у восьмому класі твердо вирішила, що хочу перекладати художню літературу, і ще до сих пір про це не пожаліла. Закінчила кафедру перекладознавства в ЛНУ імені Івана Франка.

У моєму творчому доробку вже є п'ять перекладених книг, хоч минуло тільки два роки. Найбільше до душі перекладати дитячі книги. Зрештою, і читати їх найбільше люблю.

Маю свою маленьку сім'ю: чоловік, синочок, кішка і я.

Директорка анімаційного видавництва Books & Cartoons. Головна редакторка, співавторка текстів видання «Книга-мандрівка. Україна», продюсерка та редакторка текстів продовження «Книга-мандрівка. Незалежні», «Книга-мандрівка. Нескорені», «Книжечка-мандрівочка». Понад 10 років працювала редакторкою та менеджеркою у спортивному департаменті на Суспільному телебаченні України. Вибрані проєкти: видання «Ці дивовижні українці», менеджмент проєктів з брендування МКІПу, саміту Кримська платформа, програми Здорова Україна, менеджмент численних соціальних кампаній (Герої наших сердець, Посада: простий українець, Вакцинація — суперсила від хвороб тощо)

Марія Косян — письменниця та літературознавиця. Веде блог про письменницьку майстерність, викладає англійську мову підліткам.

Народилася 3 березня 1992 в місті Київ. З дитинства писала вірші, оповідання, багато читала. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю: «Літературна творчість і українська мова та література». Крім письменництва, Марія також працює перекладачкою та вчителькою.

Марія є переможницею фестивалю «Вітер поезії» та членкинею літературного угрупування «Свідки Слова». Її роботи можна знайти у численних газетах й альманахах, зокрема в «Літературній Україні», «Діалогах» і «Сві-й-танку».

Є авторкою романів «Коли у місті N. дощить» й «Герой замість мене». За свою творчість стала лавреаткою премії НСПУ «Літературні відкриття року» та фестивалю поезії «Підкова Пегаса».

Марія Ларреа — французька сценаристка, режисерка та письменниця. Її перший роман «Люди в Більбао народжуються там, де вони хочуть бути» був нагороджений Премією дебютного роману у 2022 році, а також Премією Les Inrockuptibles у номінації «Дебютний роман». Він увійшов до шорт-листа найкращих книжок нового літературного сезону (libraires, фіналіст Prix du roman Fnac, шорт-лист Prix Les Inrockuptibles, фіналіст Prix Summer та ін.).

Марія Ларреа народилася в Більбао, виросла в Парижі, де після здобуття ступеня з кінематографії у 2002 році продовжила навчання в La Fémis до 2006 року.

Її кінороботи здобули кілька нагород.

Марія Парр - норвезька дитяча письменниця, авторка книжок для дітей та підлітків, зірка норвезької дитячої літератури.

Народилася 18 січня 1981 року у комуні Ванюльвен, розташованій у західній частині норвезького округу Мере-ог-Ромсдал. Студіювала гуманітарні дисципліни Берґенського університету, по завершенню якого продовжила навчання у Volda University College. Дотепер провадить активну письменницьку діяльність, бере участь у книжкових презентаціях та інших культурно-просвітницьких ініціативах.

У 2005 вийшов друком авторчин першотвір «Вафельне серце», за мотивами якого у 2011 році було сфільмовано багатосерійну кінострічку для дітей. Видану у 2009 книгу «Тоня Ґліммердал» відзначено норвезькою літературною премією Браги (2009). Наступне оповідання Марії Парр «Воротар і море» опубліковано новонорвезькою мовою у 2017 році. На цей час в українському перекладі доступні всі три наведені книги. 

Марія Парр двічі отримувала найпрестижнішу літературну нагороду Норвегії Brageprisen: у 2009 році за «Тоню з Ґліммердал» та у 2017 році за «Воротар і море». Її книги порівнюють з творами Астрід Ліндгрен. Вони були перекладені багатьма мовами та отримали численні міжнародні нагороди.

Журналістка, книжкова блогерка, комунікаторка культурних проєктів.

Українська письменниця та поетеса, авторка книг у жанрі фентезі. Наталія Матолінець є лауреаткою багатьох літературних відзнак. Зоркрема, її підлітковий фентезійний роман «Гессі» опинився у довгому списку «Книга року» за версією ВВС-2018, а роман «Академія Аматерасу» увійшов у топ-5 «Дитяча Книга Року BBC 2019».

Меґан Міранда – сучасна американська письменниця, авторка містичних романів. Виросла у Нью-Джерсі, закінчила Массачусетський технічний університет. Живе у Північній Кароліні з чоловіком і двома дітьми. Авторка бестселерів за версією New York Times «Всі зниклі дівчата», «Ідеальна незнайомка», «Останній гостьовий будинок».

Авторка

Мирослава Марія Мудрак — докторка мистецтвознавства, професорка Університету штату Огайо, дослідниця східноєвропейського та українського модернізму. Чинна членкиня Наукового товариства імені Шевченка та Української Вільної Академії Наук з 1989 року.

Народилася 19 липня 1950 року в місті Клівленд, штат Огайо, США. Мирослава закінчила Колумбійський університет у 1973 році та Техаський університет у 1980 році. З того часу вона працює професоркою кафедри історії мистецтв в Огайському університеті. Її наукова діяльність зосереджена на вивченні мистецтва Центрально-Східної Європи, з акцентом на Україну, зокрема модерністських течій.

У книзі «Contemporary Art from the Ukraine: An Exhibition of Paintings, Drawings, Sculpture» («Сучасне мистецтво з України: Виставки полотен, рисунків, скульптури», Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк; Париж, 1979) вона відкрила дисидентські течії в українському мистецтві радянської доби. У монографії «The New Generation and Artistic Modernism in the Ukraine» («Нове покоління і художній модернізм в Україні», Енн-Арбор, 1986) вона розкрила причини розвитку українського авангарду 1910–1920-х років.

У дослідженні «Понад кордонами: Модерна українська книжкова графіка 1914–1945» (Київ, 2009) Мирослава висвітлила активне творче життя українських митців за межами України та зібрала статті про український модернізм 20 століття в американських і українських виданнях. Вона уклала каталог виставки «Борис Косарев: Харківський модернізм, 1915–1931» (2011) та співпрацювала над каталогом виставки «Інсценізація українського авангарду 1910–1920-х років» (2015; обидва — Нью-Йорк).

Михайло Бокотей — автор понад 100 живописних робіт, виконаних в оригінальній авторській манері, та кількасот виробів з художнього скла, автор проєктів десятків каталогів, розробок та брендів, учасник групових виставок в Україні, Китаї, Литві, Франції, Угорщині. Активний науковець, автор 26 наукових та науково-методичних публікацій з питань дослідження сучасного стану мистецтва художнього скла, учасник 16 міжнародних та всеукраїнських наукових конференцій та симпозіумів, ініціативний педагог та методист. Голова Західного регіонального центру НАМ України.

Михайло Андрійович Бокотей народився 18.12.1976 у Львові. В 1999 році закінчив кафедру художнього скла у Львівській академії мистецтв, у 2004 році – факультет бізнесу і права Львівського національного університету ім. І. Франка. У 2018 році 

захистив дисертацію за темою «Львівське гутне скло у контексті міжнародного студійного руху: художні особливості та осередки склоробства» та отримав науковий ступінь кандидат мистецтвознавства. З 2013 року по сьогодення працює директором Музею скла у Львові. 

З 2017 року до сьогодні – виконавчий куратор Чженцзянського музею скла «Ґрінвейв» у місті Нангбо, КНР. З 2018 року до сьогодні — виконуючий обов’язків завідувача кафедри художнього скла ЛНАМ.

У 2016 році отримав Почесну грамоту Міністерства культури України, а в 2019 році срібну медаль НАМ України. Двічі нагороджений Подякою Міністра закордонних справ України — у 2002 і 2004 роках.

Творчо працює в живописі, графіці, гутному склі.

Михайло Назаренко – український літературознавець, критик, письменник-фантаст, доцент Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор низки праць, присвячених фантастичній, історичній і міфологічній прозі, а також історії української літератури. Серед його книжок — «Поховання на могилі (Шевченкова біографія у фольклорі та фейклорі)» (2006, 2017, премія «ЛітАкцент року»), «Крім “Кобзаря”. Антологія української літератури. 1792–1883» (ч. 1–2, 2021, Національна премія України імені Тараса Шевченка, премія «Книжка року»). Разом із Олександром Боронем — співупорядник і коментатор видань «Тарас Шевченко в критиці» (т. I–II, 2013–2016) і «Тарас Шевченко у спогадах» (т. І, 2023).

 Фото: Валентин Кузан / Локальна історія

Михайло Яцків — талановитий західноукраїнський письменник, видатний майстер короткої психологічної новели, які перекладалися польською, чеською, німецькою, французькою, японською мовами та входили до антологій новелістики світу. Автор, що розвинув одну з рис пізнього українського бароко, поєднуючи «високий» стиль з орієнтацією на фольклор.

Михайло Юрійович Яцків народився 8 листопада 1873 року в Лесівці біля Станіслава (нині Івано-Франківськ) Королівства Галичини й Лодомерії, Австро-Угорщина, в сім'ї селян. Навчався в Станіславській школі, після закінчення став гімназистом Бережанської гімназії, з якої його виключили за участь в таємному гуртку, де обговорювалися книжки революційного змісту.

У 1897 Михайло Яцків, переїхавши до Львова, став працювати у страховому-кредитному товаристві «Дністер», одночасно починаючи писати та публікуватись. У «Літературно-науковому віснику» публікуються шість оповідань молодого автора, далі виходить збірка «В царстві сатани», повість «Вогні горять», а через три роки — збірка новел «Душі кланяються». Творчість молодого письменника відмічали та високо оцінювали Іван Франко, Леся Українка та Василь Стефаник. У 1913 році виходять повість «Зірниці», збірник «Смерть бога» і брошура «Іван Франко. У сороковій річниці».

У період Першої світової війни письменнику прийшлося стати рядовим солдатом австрійської армії. Цей період його воєнного життя відобразився в післявоєнних оповіданнях та новелах, що увійшли до збірки «Далекі шляхи» та повісті «Горлиця». У 1916 році вийшла друком перша, а через рік — друга частина його повісті «Танець тіней». У 20-х роках був редактором газети «Рідний край», а після Другої світової працював у Львівській науковій бібліотеці. Написав кілька оповідань та видав кілька збірок творів: «Молоде вино Грона», «Новелі», «Народні пісні».

Помер письменник 9 грудня 1961 у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Мона Авад — канадська письменниця, авторка романів та коротких оповідань, знана творами в жанрі похмурої комічної прози. Доцентка Сіракузького університету. Письменниця Маргарет Етвуд назвала Авад своєю літературною спадкоємицею.

Мона народилася 22 серпня 1978 року в Монреалі, Квебек. Її батько, єгипетський мусульманин, емігрував до Канади в 1970-х роках. Мати — франко-канадська католичка сербського та ірландського походження. Родина переїхала до Міссісоги, Онтаріо, коли майбутній письменниці було 13 років.

Авад вивчала англійську літературу в Йоркському університеті, здобувши ступінь бакалавра мистецтв в університеті в 2004 році. Вона також здобула ступінь магістра з англійської мови в Единбурзькому університеті, ступінь магістра в Університеті Брауна і ступінь доктора філософії, знову-таки, в Університеті Брауна.

Мона публікувалася в таких журналах, як  McSweeney's, The Walrus, Joyland, Post Road і Maisonneuve. Коли Авад почала писати як колумністка для Maisonneuve, вона використовувала псевдонім Вероніка Тартлі.

Її дебютний роман, «13 Ways of Looking at a Fat Girl» вийшов у 2016 році. Книга виграла премію Amazon.ca за дебютний роман і увійшла до короткого списку премії Scotiabank Giller Prize 2016 року. Її надихнув написати книжку досвід власного дорослішання та боротьба з образом власного тіла.

Вона також є авторкою романів «All's Well», «Rouge», та найбільшу популярність їй приніс роман «Зайчик», який було обрано для екранізації компанією Bad Robot Productions. 

Вихід п'ятої книги під назвою «We Love You, Bunny» заплановано на вересень 2025 року.

Мона живе в Сполучених Штатах з 2009 року, зараз мешкає у Бостоні, штат Массачусетс, і Сиракузах, штат Нью-Йорк, де є співробітницею кафедри гуманітарних наук Естер М. Ларсен і доценткою університету Сиракуз.